Читати книгу - "Танок драконів"

«Мене боги творили, мабуть, добряче впившись». Карлик спостерігав, як Лемора пірнає у воду. Від цієї картини у нього завжди вставало. Було щось чарівно-непристойне в самій ідеї, що можна стягнути з септи непорочно-білу рясу й розсунути їй ноги. «Позбавити цноти»,— подумав він... хоча вона і близько не така цнотлива, якою видається. Оті розтяжки на животі могли з’явитися тільки після вагітності.

Яндрі з Ісіллою збудилися разом із сонцем і взялися до своїх справ. Яндрі, перевіряючи снасті, раз у раз кидав скрадливі погляди на Лемору. Ісілла, його мініатюрна темношкіра дружина, не звертала уваги. На кормі вона підкинула трісок у жаровню, почорнілим клинком помішала жар і заходилася місити тісто на коржі до сніданку.

Коли Лемора знову вилізла на палубу, Тиріон з насолодою дивився, як збігає вода у неї між грудей, як у ранішньому світлі горить золотом її гладенька шкіра. Їй було вже за сорок — не юна краса, а зріла врода, яка й досі тішить око. «Охота не гірша за випивку»,— вирішив Тиріон. Так він почувався живим.

— Бачили черепаху, Гугоре? — запитала септа, вичавлюючи воду з волосся.— Велику, кілевату?

Зранку спостерігати за черепахами було найкраще. Удень вони спускалися глибше або ховалися по водориях уздовж берегів, та коли сонце тільки-тільки сходило, вони випірнали на поверхню. Деякі любили поплавати біля байдака. Тиріон бачив дюжину різновидів: звичайних, зелених, чорних, клішнявих і рогатих, з кілеватими й візерунчастими панцирами, на яких вирували кольори золотий, нефритовий і кремовий. Були серед них і такі величезні, хоч верхи сідай. Яндрі божився, що ройнарські князі на таких черепахах перетинали ріку. Вони з дружиною були зелекровицькі — пара дорнських сиріт, які повернулися на Ройн, до річки-матері.

— Кіля я і не помітив...— («Бо задивився на голу жінку»).

— Шкода,— мовила Лемора, натягаючи рясу через голову.— Ви ж бо, я точно знаю, так рано прокидаєтеся в надії подивитися на черепах.

— Я і сонячний схід люблю,— озвався Тиріон: це ж бо те саме, як дивитися на голу панну, що виходить з купелі. Є гарніші, є гірші, але всі вони несуть у собі обіцянку.— Але і в черепах є своя краса, не заперечую. Ніщо так не тішить око, як пара гарних круглих... панцирів.

Септа Лемора розсміялася. Як у всіх на «Сором’язливій панні», у неї були свої таємниці. Ну і нехай. «Я ж не роззнайомитися з нею хочу, а розважитися». Вона теж про це знала. Вішаючи свій септинський кристал на шию, у западинку між грудей, вона дражнила Тиріона посмішкою.

Яндрі підняв якір, зняв з даху кабіни одну з довгих жердин і відштовхнувся. Дві чаплі звели голови, спостерігаючи, як «Сором’язлива панна» відпливає від берега на середину течії. Байдак повільно поплив за течією. Яндрі пішов до румпеля. Ісілла перевертала коржі. Вона вже поставила на жаровню залізну пательню й поклала на неї шинку. Часом вона смажила коржі з шинкою, а часом — шинку з коржами. Раз на два тижні бувала риба, але не сьогодні.

Щойно Ісілла відвернулася, Тиріон поцупив з жаровні коржика, прудко відстрибнувши, щоб не отримати по лобі застрашливою дерев’яною ложкою. Їсти їх краще гарячими, поливаючи медом і маслом. Запах смаженої шинки незабаром виманив з трюму Качура. Він нахилився над жаровнею понюхати, отримав Ісіллиною ложкою і пішов, як зазвичай уранці, посцяти з корми.

Тиріон перевальцем приєднався до нього.

— Оце видовище,— пожартував він, поки вони двоє спорожнювали сечові міхури,— карлик і качур роблять повноводий Ройн ще повноводішим.

Яндрі глузливо пирхнув.

— Мати-річка і без твоїх вод обійдеться, Йолло. Ройн — наймогутніша ріка на світі.

Тиріон обтрусив останні краплі.

— Карлика в ній точно можна втопити, не заперечую. Але Мандер не вужчий. І Тризуб у гирлі також. А Чорноводий Бурчак глибший.

— Ти нашої річки не знаєш. От побачиш.

Шинка підсмажилася до хрусткої шкоринки, коржі набули золотаво-брунатного відтінку.

— Доброго ранку всім,— привітався хлопець, нижчий за Качура, цибатий, що явно свідчило: він ще росте. «Цей безбородий хлопчисько міг би отримати будь-яку дівчину в Сімох Королівствах навіть і без синього волосся. Від погляду цих очей вони всі просто танули б». Як і батько, Гриф Молодший мав сині очі, тільки в батька вони були дуже світлі, блакитні, а в сина — темні. У світлі ліхтаря вони здавалися чорними, а в сутінках — фіалковими. Вії були довжелезні, як у жінки.

— Чую шинку,— мовив хлопець, натягуючи чоботи.

— Добру шинку,— сказала Ісілла.— Сідай.

Вона годувала команду на юті: Грифу Молодшому підкладала коржі з медом, а Качура била ложкою по руках, коли той намагався взяти собі шинки на добавку. Тиріон розломив два коржі, наклав шинки й відніс один Яндрі до румпеля. По тому допоміг Качурові підняти велике трикутне вітрило «Сором’язливої панни». Яндрі вивів байдак на середину річки, де течія найдужча. «Сором’язлива панна» — чудове судно. Ця плоскодонка пройде навіть по найменших річкових притоках, проминаючи мілини, на які одразу б сіли більші судна, а з піднятим вітрилом і з гарною течією пливе вона дуже прудко. У Верхньому Ройні це іноді рятує життя, казав Яндрі.

— Вище Скорботи вже тисячу років немає законів.

— І людей, наскільки я бачу, також.

Уздовж берегів Тиріон помічав якісь руїни — купи каміння, порослі лозою, мохом і квітами, та більше жодних ознак людської присутності.

— Не знаєш ти нашої річки, Йолло. Піратське судно може заплисти в будь-яку притоку, а серед руїн часто ховаються раби-втікачі. Ловці рабів рідко запливають так далеко на північ.

— Краще вже ловці рабів, ніж черепахи.

Тиріон не був рабом-утікачем, тож і не боявся, що його зловлять. А пірати навряд чи зацікавляться байдаком, який спускається за течією. Цінності зазвичай піднімаються проти течії, з Волантиса.

Коли закінчилася шинка, Качур стукнув Грифа Молодшого кулаком у плече.

— Час понаставити трохи синців. Сьогодні, думаю, мечами.

— Мечами? — широко всміхнувся Гриф Молодший.— Мечі — це добре.

Тиріон допоміг йому вдягнутися для тренування в цупкі бриджі, підбитий камзол і стару щербату кірасу. Сер Роллі натягнув кольчугу і дублену шкіру. На голови обидва вдягнули шоломи, а з купи зброї у скрині обрали тупі мечі. До бою стали на юті: енергійно наскакували один на одного, а решта товариства спостерігала.

Коли вони билися на булавах або тупих бардах, зріст і сила