Читати книгу - "Гра без правил, Ірен Кларк"

І коли вона вийшла…

Я думав, що мене вже нічого не здивує, але, бл*дь, я помилявся.

Вона була у чорній сукні.

Ні грама зайвих деталей — лише витончені лінії, що підкреслювали кожен вигин її тіла.

Довгі рукави, виріз на спині, воно ідеально лягало по її фігурі, так, що важко було відвести погляд.

Волосся трохи розпущене, легкі хвилі. Очі підведені темним, роблячи її погляд глибоким, небезпечним. Схоже, тут одразу надавали весь спектр послуг.

Вона підійшла ближче, повернулася до дзеркала, оцінюючи себе.

— Ну що?

Я не одразу відповів.

Просто пройшовся поглядом по ній ще раз, а потім усміхнувся.

— Я хочу негайно зняти з тебе цю сукню нахрін.

Лана фиркнула і розвернулася до мене.

— Це значить, що я виглядаю досить добре для цієї справи?

Я нахилився ближче, притягуючи її до себе.

— Це значить, що ти виглядаєш так, що після цього заходу мені доведеться вбити не лише Савчука, а й усіх, хто на тебе дивитиметься.

Очі Лани блиснули.

Вона схилила голову набік, оцінюючи мене.

— Гарний костюм.

Я хмикнув.

— А ти що думала?

— Думала, що з тебе вийшов би грьобаний мафіозі.

Я усміхнувся.

Вона відвернулася, але я встиг помітити, як куточок її губ піднявся в посмішці.

Ми були готові.