Читати книгу - "Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді"

Наступного ранку Назар уперше за довгий час поїхав на роботу, не відчуваючи панічного страху за Софію.

Вона залишилася вдома, але цього разу він знав, що вона в безпеці.

Камери в під’їзді та біля будинку.
Охорона, яка стежить за всім.

Це давало йому хоча б мінімальний спокій.

Софія прокинулася, коли Назар уже пішов.

Вона потягнулася, глянула на телефон — і, звичайно ж, побачила повідомлення від нього.

Назар: Добрий ранок, кохана. Я вже в офісі. Якщо що потрібно — одразу телефонуй.

Вона посміхнулася.

Софія: Добрий ранок, мій параноїк. Я в порядку.

Лише через секунду прийшла відповідь.

Назар: Просто піклуюся ❤️

Вона зітхнула, але її серце тьохнуло від тепла.

Тепер вона справді могла розслабитися.

Бо вперше за довгий час була вдома і була в безпеці.

А Назар, навіть будучи далеко, все одно був поруч.

Софія швидко звикла до роботи в дистанційному форматі.

Вона влаштувалася на кухні, відкрила ноутбук і приготувалася до першого дзвінка.

Зум-конференція.

На екрані з’явилися знайомі обличчя колег, діти, з якими вона працювала.

— Доброго ранку, діти! Як у вас справи?

— Софіє Володимирівно, ми за вами скучили! — радісно вигукнув один із хлопців.

Вона усміхнулася, і тепло розлилося в її грудях.

— Я теж за вами скучила!

Година пролетіла швидко. Софія помітила, що їй навіть подобається такий формат — менше стресу, більше зосередженості на дітях.

Після чергової зустрічі вона потягнулася й вирішила набрати Олю.

— Алло! Ну що, як там твоя дистанційка?

— Чесно? Мені подобається, — засміялася Софія.

— О, дивись, ще захочеш залишитися працювати з дому.

— Та ні, мені не вистачає живого спілкування.

— Ну, нічого. Головне, що ти відновлюєшся.

Софія зітхнула.

— Так. І Назар тепер спокійніший.

— Ой, це взагалі окрема тема. Він хоча б не пише тобі кожні п’ять хвилин?

— Пише. Але тепер раз на годину.

Оля засміялася.

— Прогрес!

Софія теж усміхнулася, потім глянула на годинник.

— Ладно, я ще маю один дзвінок.

— Давай, працюй, але не перевантажуйся.

— Добре, мамо, — жартівливо відповіла Софія.

Оля хмикнула.

— От-от. Бо з таким доглядом від мене й Назаря тобі нема чого хвилюватися.

Софія усміхнулася, попрощалася й повернулася до роботи.

Все почало ставати на свої місця.

І їй це подобалося.

Тим часом Назар сидів у своєму кабінеті й переглядав документи, коли до нього зайшов Володя.

— Ну, як там твоя міс Всесвіт дистанційного формату?

Назар підняв голову й усміхнувся.

— Працює, спілкується з дітьми, задоволена.

— І ти, мабуть, теж задоволений, бо вона під наглядом?

Назар хмикнув.

— Не без цього.

Володя присів навпроти, склавши руки на грудях.

— Ти став занадто спокійним. Це дивно.

— Тому що все під контролем.

Володя примружився.

— А що там зі слідством? Поліція щось казала?

— Поліщук обіцяв повідомити, як тільки будуть новини. Вони працюють над фінансовими махінаціями Олега.

Володя кивнув.

— Добре. Значить, просто чекаємо.

— Так.

— І що тепер? Ти будеш просто працювати, їздити додому й пильнувати Софію?

Назар усміхнувся.

— А що мені ще треба?

Володя розсміявся.

— Та ти вже, як сімейний чоловік зі стажем.

— Можливо, це саме те, що мені потрібно, — серйозно сказав Назар.

Володя глянув на нього уважніше й кивнув.

— Ну, брате, якщо ти щасливий, то це головне.

Назар відкинувся на спинку крісла.

— Я щасливий.

І, вперше за довгий час, він дійсно відчував, що все йде так, як треба.

****

Назар саме закінчував розмову з Володею, коли завібрував телефон.

На екрані висвітився знайомий контакт.

Софія ❤️

Він одразу ж усміхнувся й підняв слухавку.

— Привіт, кохана.

— Привіт, Назаре. Слухай, можеш по дорозі додому купити лимон?

— Лимон?

— Так, я ходила в магазин, купила рибу, морепродукти, а от лимон забула. А без нього буде не те.

Назар скептично підняв брову.

— Ти ходила в магазин?

— Назаре, я ж вагітна, а не лежачий хворий, — зітхнула вона.

Він хмикнув.

— Добре, куплю твій лимон.

— Дякую, мій герой.

— А що ти готуєш?

— Сюрприз.

— Тепер мені цікаво.

Вона засміялася.

— Чекай і побачиш.

Назар усміхнувся.

— Добре. Скоро буду.

Він поклав телефон, а Володя з усмішкою подивився на нього.

— От що з тобою зробило кохання. Раніше ти вирішував серйозні справи, а тепер біжиш за лимоном.

Назар посміхнувся.

— Якщо це робить її щасливою, то чому б і ні?

Володя хитро підняв брову.

— Ну-ну, подивимося, що буде, коли вона тебе ще й за молоком о другій ночі відправить.

Назар засміявся.

— Головне, щоб вона була щаслива.

І з цими словами він узяв ключі, щоб їхати додому — до неї.

Назар заїхав у магазин, швидко знайшов потрібний лимон і попрямував до каси.

Його життя колись складалося з угод, переговорів і ризикованих рішень.

А тепер — з лимонів, покупок і коротких дзвінків від коханої жінки.

І він був щасливий.

Коли він нарешті відчинив двері квартири, його зустрів аромат спецій і чогось неймовірно смачного.

— Я вдома, — сказав він, ставлячи пакети на стіл.

Софія визирнула з кухні, усміхаючись.

— О, мій рятівник з лимоном!

Вона підійшла, взяла фрукт і чмокнула його в щоку.

— Що ти готуєш? — Назар заглянув у каструлю, але Софія одразу прикрила її кришкою.

— Сюрприз.

— Ти мене інтригуєш.

— Потерпи трохи.

Вона повернулася до плити, а він стояв і просто дивився на неї.