Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Артем, сяючи очима, знову повернувся з прогулянки з татом. Його щоки горіли, а на вустах блукала щаслива посмішка. Вечір був спокійний, повітря просякнуте ароматом весни, а в серці Лоліти панувала буря. Вона спостерігала за сином з вікна, притискаючи до грудей чашку ще теплого чаю, мов щит від емоцій.

Цього вечора вона не чекала гостей. Та коли за вікном загорілися фари автомобіля, її серце стиснулося. Через хвилину на порозі стояв Адам — з великим пакунком подарунків, пакетом із запашною їжею й невпевненим, майже винним поглядом.

— Привіт, — мовив він тихо. — Я… просто хотів зробити  приємне. Вам обом.

Лоліта мовчки відступила вбік, даючи йому пройти. Її погляд був холодним, але в очах мерехтіли краплі невимовного болю. Вона не знала, як правильно — тримати дистанцію чи… пробачити.

Та Артем знову все вирішив за дорослих. Він сів між ними, узяв їх за руки й, дивлячись прямо в очі:

— Ви найкращі мама й тато у світі. Я так хочу, щоб ми всі жили разом. Ви ж ще любите одне одного?

Лоліта не витримала — сльози покотилися по її щоках. Адам обережно підійшов до неї, мов боявся злякати. Він притиснув її до грудей, і вона не відштовхнула. Вперше за довгий час вона відчула той самий запах, той самий ритм серця, що колись був домом.

— Лоліто, — прошепотів він, — відколи ти знову з’явилася в моєму житті — жодної жінки. Жодної думки. Лише ти. Ти і наш син. Я люблю тебе. Я завжди кохав.

Вона дивилася йому в очі, намагаючись знайти хоча б тінь брехні — та бачила лише чисту, втомлену душу чоловіка, який нарешті навчився цінувати.

Цієї ночі дім знову наповнився теплом. Їхні поцілунки були голодними, спраглими, щирими. Вони кохали одне одного з болем, з надією, з вдячністю. Зрештою, не тіло, а душа Лоліти тремтіла, приймаючи його знову.

Вранці Артем пробудився, зайшов у спальню, потер очі та радісно засміявся, побачивши маму й тата поруч. Вперше за все своє життя він відчув: його сім’я — справжня.