Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

— Нікого… — відповів він, і його очі засяяли. — Ти справді сама?

— Ти щось хотів? — запитала вона, спостерігаючи за ним. Він і справді змінився — став уважнішим, ніжнішим. Квіти, дрібні подарунки, несподівані зустрічі — усе це тішило її більше, ніж вона готова була зізнатися. Та ще більше — те, з якою впертістю він уникав чужих очей.

— Так, — він зам’явся, переступив. — Ти мені подобаєшся. Дуже.

Він зробив крок ближче й обережно пригорнув її.

— Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Народила мені сина… або двох.

— А донька? — раптом запитала вона, збиваючи його з думки.

— Що? — він кліпнув.

— Донька тебе не влаштує? — Інгеборда розсміялася. Все йшло саме так, як передбачав Рагнальд.

— Влаштує, — всміхнувся він. Голос його став м’якшим. — Завтра — квіткові заручини. Приймеш мій браслет?

Він обережно торкнувся її щоки, провів пальцем по губах. Інгеборда відчула, як по шкірі пробігли мурахи.

— Не знаю… — промовила вона з лукавою усмішкою. — А якщо хтось інший тебе випередить?

— Ти моя! — рикнув він і міцно стиснув її.

— Хто твоя, Сігурде? — вона вдивлялася в його очі.

— Моя наречена. Моя жінка.

Його губи накрили її вогняним поцілунком — пристрасним, сильним, як у його снах. Він заплутав пальці у її волоссі, п’янів від його м’якості. Вона відповіла, віддаючись почуттям, дозволяючи собі забути про все.

Вони цілувалися, поки не перехопило подих. І коли Сігурд, ледь стримуючи себе, нарешті відступив, він уже знав: завтра вона буде його.

***

Недалеко від закоханих стояли троє — ті самі, хто ще недавно влаштовував Сігурду всі каверзи, щоб вивести його на чисту воду.

— З тебе бутиль вина твого дядька, — Рагнальд весело примружився, спостерігаючи за парою.
— Та ну, нечесно! Ви ж із ним з дитинства! — Грег хоч і радів за друга, все ж не хотів визнавати поразки у суперечці.

— То чого ж ставив на те, що до осені нічого не буде? — Рагнар підняв брову, не приховуючи насмішки.
Грег зітхнув. Його знову переграли. Не так боляче, як три роки тому, коли через дурну суперечку він втратив піврічну платню вартового, але осад залишився. Тоді він намагався спровокувати Горма — дарма.

— Ходімо, не заважатимемо, — мовив Рагнар і підштовхнув товаришів уперед.
— Залишилось тільки знайти дівчину для тебе, — кинув Рагнальд, коли вони відійшли на безпечну відстань. — Не годиться, щоб ти залишився останнім неодруженим.

— Що значить останнім? А Горм? — Грег здивувався.

— У Горма батько, певно знайшов наречену, — знизав плечима Рагнар. — У Кнютлінгів усе вирішують змалку — тільки вигідні союзи.

— А ти когось собі вже пригледів? — запитав Рагнальд.

— Є одна… але вона — недосяжна, — Грег уник його погляду.

— Не кажи, що закохався в одружену? — Рагнар зморщив чоло.

— Так вийшло, — відказав Грег і знизав плечима.

— І хто вона? — Рагнальд зацікавився.

— Цього не скажу, — посміхнувся Грег.

— Та ну! Нечесно! — удавано обурився принц. — Ти знаєш усе про нас, а ми — нічого про тебе.
— Відчепись від нього, — втрутився Рагнар. — Тим паче, це — невзаємне кохання.
— Що тепер робитимемо? — різко змінив тему Грег.

— Будинок добудовуватимемо, — Рагнар подивився на нього здивовано. — Ми ще навіть заплановане не виконали.

— Я не про це, — Рагнальд задивився на ліс, де білка стрибала з гілки на гілку, а за нею ганялися білченята. — Ми чотири місяці займалися романтичними справами нашого впертого конунга. І що тепер — лишились без розваг?

— Краще подумай про своє весілля, — Грег хмикнув. Він знав, що ця тема для принца — болюча. А шлюб із Ельсвін, хоч і неприємний для нього, але права вже вирішена. Королева навіть доручила йому пильнувати, аби Рагнальд не знайшов когось іншого.

— Та що там думати… — принц знизав плечима. — Батько вже все вирішив. Йому потрібен союз, а мені — наречена.

Було видно, що думка про шлюб без кохання йому не до душі.

— А от у нас уже є одружений, але без дітей. То де ж малеча? — Рагнальд глянув на Рагнара.

— Ми вирішили не народжувати на острові, — спокійно відповів той.

— І чому ж? Невже тобі тут не подобається?

— Подобається. Але шлях до Фалгара — не для немовляти. Ми почекаємо, поки повернемось.
Астрід спочатку не погоджувалася, але Рагнар пояснив їй: якщо доведеться вирушати терміново, він не зможе виконати свій обов’язок, залишаючи позаду дружину з дитиною.
— Мудро, — замислено сказав принц.

— Досить теревенити, — рішуче мовив Рагнар. — Час повертатись до справи.

***

Чоловіки нарешті дісталися до будівельного майданчика, де вже розпочалося зведення нового будинку. Потреба в окремих оселях зростала: нові родини прагнули власного простору. За сезон мали збудувати ще тридцять будинків, а до торішніх — прибудувати додаткові кімнати. Роботи вистачало всім.