Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

Будиночки були невеликі, без вікон, але стояли на достатній відстані один від одного, щоб у майбутньому кожен можна було розширити. Перед початком будівництва землю ретельно розчищали: викорчовували коріння, вирівнювали ґрунт. Потім викопували глибокі ями під несучі стовпи. Усього потрібно було шістнадцять стовпів, які закопували попарно, залишаючи між ними проміжки — туди вставляли горизонтальні колоди.

Колоди готували заздалегідь: з двох боків їх спилювали, щоб вони щільно прилягали одна до одної. Для захисту від вітру та холоду між колодами вкладали товстий шар глини, змішаної з травою або сіном — це створювало надійну теплоізоляцію.

Коли стіни були готові, майстри бралися за дах. Спершу дошки набивали горизонтально, щільно одна до одної. Потім укладали ще один шар, зміщуючи дошки так, щоб перекрити щілини попереднього. Поверх конструкцію вкривали глиною з соломою. Через кілька днів, коли глина підсихала, заповнювали тріщини й наносили ще один шар. Завершальний етап — ще один шар дощок і покриття мохом. Він ставав природним утеплювачем, що захищав від дощу та холоду.

Одразу встановлювали й печі. Їх складали з глини й каменю — вони служили не лише для приготування їжі, а й обігрівали оселю. Підлогу викладали за особливою технологією: на рівній відстані клали дерев’яні бруски, між ними засипали щебінь, ущільнювали сумішшю глини з соломою, а зверху настеляли дошки — щільно, без щілин.

Розширення будинку відбувалося поетапно. Спочатку добудовували одну спільну кімнату — родина жила там першу зиму. Згодом з’являлися ще три: окрема спальня для батьків, кімната для хлопчиків і ще одна — для дівчат.

Попри однакове планування, кожен дім мав свій характер. Хтось прикрашав фіранками й вишитими подушками, хтось виставляв на полиці різьблені фігурки. Кожна родина творила власний затишок.