Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не впевнена, чи добре вона розчула докторові слова, Даґні запитала:
— На яких іще моментах може залежати науці, крім констатації факту?
Зі скорботних складок у кутиках Стадлерових вуст вималювалася подоба усміху:
— Міс Таґґарт, ви й гадки не маєте про актуальні для науки проблеми.
Повільно, так, ніби щойно це збагнула, Даґні мовила:
— Мені здається, ви чудово розумієте цінність ріарден-металу.
Стадлер знову стенув плечима:
— Так. Розумію. Я оперую інформацією, що це дивовижний матеріал, неперевершене технологічне досягнення.
Він нервово пройшовся кабінетом:
— Насправді я сам би дуже хотів замовити спеціальний лабораторний двигун, здатний витримувати таку ж високу температуру, як ріарден-метал. Такий прилад страшенно мені потрібен, щоб вивчити низку конкретних явищ. Я виявив, що коли частинки прискорюються до швидкості світла, вони…
— Докторе Стадлер, — сухо перебила його Даґні, — якщо ви знаєте правду, чому не можете сказати про це публічно?
— Міс Таґґарт, ви послуговуєтеся абстрактними категоріями, а ми живемо в реальності.
— Але ж зараз ідеться про науку.
— Про науку? А чи не плутаєте ви понять? Істина є чистим критерієм винятково в чистій науці. Якщо ж ідеться про ужиткові дисципліни, про техніку, нам доводиться контактувати з людьми, а відтак, хочемо чи не хочемо, мусимо зважати й на інші міркування.
— Які саме?
— Міс Таґґарт, я погано уявляю світ техніки, бо не маю ані хисту, ані бажання спілкуватися з людьми. Я не можу відволікатися на практичні речі.
— Але ж цей висновок зроблено від вашого імені.
— Я не маю до цього жодного стосунку.
— Ви відповідаєте за весь інститут.
— Це безпідставна думка.
— Люди вважають, що ваше чесне ім’я є запорукою об’єктивності всього, що виходить зі стін інституту.
— Я не впливаю на людські думки. Якщо вони, звісно, взагалі здатні думати!
— Вони сприйняли вашу заяву за чисту монету, хоча вона брехлива.
— Хіба можна мислити категоріями честі, коли йдеться про суспільство?
— Я вас не розумію, — якнайстриманіше відповіла Даґні.
— Питання істини жодним чином не зачіпає суспільство, бо принципи ніколи на нього не впливали.
— Що ж тоді визначає людські вчинки?
Доктор вкотре вже стенув плечима.
— Нагальні потреби.
— Докторе Стадлер, — мовила Даґні, — думаю, я мушу пояснити вам наслідки припинення будівництва моєї гілки. Мене зупиняють, мотивуючи це громадською безпекою, бо я скористалася найкращими на цей час рейками. Якщо я не закінчу лінію за півроку, величезний промисловий район країни залишиться без транспорту. Регіон загине, бо він — найкращий, бо знайшлися люди, які не погребували накласти лапу на його ресурси.
— Можливо, це погано, несправедливо, обурливо, але таке воно вже є — суспільство. Кимсь завжди жертвують, до того ж, зазвичай, несправедливо; між людьми так заведено. Що здатна змінити одна людина?
— Ви можете сказати правду про ріарден-метал.
Стадлер промовчав.
— Я можу благати вас про це, щоб урятувати свій бізнес. Я можу закликати вас це зробити, щоб запобігти національній катастрофі. Але я не буду, бо вам ці причини можуть здатися не надто вагомими. Залишається одне-єдинє, чим не можна знехтувати. Ви мусите сказати правду. Лише тому, що це — правда.
— Зі мною не консультувалися щодо цієї заяви! — він мимовільно зірвався на крик. — Я не дозволив би її зробити! І мені це подобається не більше, ніж вам! Але я не можу публічно її спростувати!
— З вами не консультувалися? То чи не варто з’ясувати, що насправді стоїть за цією заявою?
— Я не маю права занапастити інститут, тим більше зараз!
— Але хіба вам не цікаво довідатися причини?
— Я їх знаю! Вони мені не казали, але я знаю. І не сказав би, що осуджую їх.
— А мені скажете?
— Скажу, якщо хочете. Вам же потрібна істина. Доктор Ферріс теж безпорадний, коли виродки, які голосують, виділяти чи не виділяти кошти інститутові, починають наполягати на тому, що, як вони вважають, є результатами. Через розумову обмеженість вони не здатні зрозуміти такої простої речі як абстрактна наука. Вони сприймають її винятково через дешеві брязкальця, що їх вдалося отримати за її допомоги. Гадки не маю, в який спосіб доктор Ферріс підтримує життя цього інституту. Я лише дивуюся з його практичного хисту. Не думаю, що з нього міг би вирости видатний вчений, — це насамперед неоціненний слуга науки! Знаю, що недавно його спіткала серйозна проблема. Він намагається не обтяжувати мене, убезпечує від усього цього, та чутки все-одно доходять. Люди критикують інститут, бо вважають, що від нас немає практичної користі. Суспільство волає про економію. Зараз, коли загрожено їхні дріб’язкові вигоди, повірте, вони насамперед пожертвують наукою. У цій царині наш інститут практично єдиний. Майже не залишилося приватних дослідних фондів. Погляньте, які зажерливі невігласи керують нашою промисловістю! Хіба можна мати ілюзію, що вони підтримають науку?
— А хто вас фінансує зараз? — стиха поцікавилася Даґні.
— Суспільство, — мало не зневажливо кинув Стадлер.
Вона напружено нагадала:
— Ви хотіли назвати мені причини, що зумовили цю заяву.
— Про них нескладно здогадатися. З огляду на те, що в нашому інституті тринадцять років існує відділ металургійних досліджень, який, зжерши понад двадцять мільйонів доларів, не дав нічого, крім нового способу посріблення виробів та нового антикорозійного покриття, що, як на мене, поступається старому, вам нескладно уявити реакцію публіки на приватну фірму, котра виходить із матеріалом, здатним спричинити справжню революцію в металургії, і доводить сенсаційну успішність винахідника!
Даґні похнюпилася. Їй нічого було сказати.
— Я не обвинувачую наш металургійний відділ! — роздратовано продовжив Стадлер. — Чудово знаю, що такі результати неможливо передбачити. Але народ цього не зрозуміє. І ким же нам пожертвувати? Неперевершеною металургійною знахідкою чи останнім у цивілізованому світі науково-дослідним центром, що є запорукою всього майбутнього людського знання? Отака ось альтернатива.
Вона сиділа, схиливши голову. А трохи згодом мовила:
— Добре, докторе Стадлер. Я не можу вам заперечити.
Він побачив, як вона судомно хапає сумочку, ніби намагається, але не може пригадати послідовності рухів, щоб звестися.
— Міс Таґґарт, — стиха, майже благально мовив він.
Даґні поглянула на нього. Її зосереджене обличчя не видавало жодних емоцій.
Стадлер наблизився і вперся долонею об стінку у Даґні над головою, немов збирався її обійняти.
— Міс Таґґарт, — м’яким, переконливим і сповненим співчуття голосом повторив Стадлер, — я старший за вас. Повірте, на світі не можна жити інакше. Люди не сприймають ні істини, ні здорового глузду. Вони не потребують аргументів і раціонального мислення. Розум для них — ніщо. І все одно ми змушені з ними співіснувати. Якщо ми хочемо чогось досягти, то мусимо обдурити їх, щоб вони нам не завадили. Або ж — примусити. Інакше вони не розуміють. Прагнучи до якоїсь мети чи здійснюючи будь-що, що потребує розумових зусиль, ми не можемо сподіватися на їхню
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність.», після закриття браузера.