BooksUkraine.com » Бойовики » Історик 📚 - Українською

Читати книгу - "Історик"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Історик" автора Елізабет Костова. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 204
Перейти на сторінку:
як убитий після втоми від подорожі і численних вражень. Коли гомін вулиці розбудив мене, вже було пів на сьому. У моїй маленькій кімнаті було похмуро. У перші хвилини після сну, коли свідомість повернулась до мене, я поглянув на білосніжні стіни, прості іноземні меблі, на блискуче дзеркало над умивальником, і незрозуміле почуття хвилювання охопило мене. Я подумав про те, де жив Россі, коли він був у Стамбулі, про його переїзд в інший пансіон. Де це було? Де з його сумок зникли перемальовки дорогоцінних карт? Я пам’ятав усе це так, ніби сам був присутній там або переживав усе це зараз. Але потім я усвідомив, що в кімнаті все було спокійно, на бюро лежала моя валіза, а найважливіше те, що мій портфель; у якому були всі цінні документи, стояв поруч із ліжком, я міг простягнути руку й відчути його. Навіть уві сні я чув, що давня мовчазна книга знаходиться усередині.

Я почув рух у ванній за стіною — Хелен пустила воду. Потім у якусь мить я усвідомив, що це можна вважати підслуховуванням, і мені стало соромно. Щоб сховати свої почуття, я швидко підвівся, налив воду в умивальник у себе в кімнаті, умився й помив руки. У дзеркалі моє обличчя (наскільки молодим я здавався у ті дні навіть самому собі, я просто не можу передати тобі, моя люба доню) було таким, як і завжди. Очі трохи тьмяні після всіх цих утомливих подорожей, але живі. Я намастив волосся, як робили в ті часи, зачесав його назад, і воно стало гладким та блискучим, надягнув м’яті штани й піджак, чисту, але зім’яту сорочку й краватку. Коли я поправляв краватку перед дзеркалом, я почув, як у ванній затихла вода, за хвилину я дістав приладдя для гоління й змусив себе постукати у двері. Не почувши відповіді, я ввійшов. У маленькій кімнаті було добре чути запах Хелен, різкий і дешевий одеколон, який вона, напевно, привезла з дому. Мені починав подобатися цей запах.

На сніданок у ресторані ми пили каву, дуже міцну (її готували в мідному кухлику з довгою ручкою), подавали хліб, солоний сир, оливки та ще турецьку газету, якої ми не могли прочитати. Хелен їла й пила, а я сидів, замислившись і вдихаючи сигаретний дим, що йшов через наш стіл від прилавка офіціанта. Вранці тут було порожньо, лише сонячні промені пробивалися крізь візерунчасті вікна. Гомін ранкового життя наповнював ресторан приємними звуками, за вікнами проходили люди: хто на роботу, а хто вже з ринку з кошиками в руках. Ми, не замислюючись, сіли за столик, який був щонайдалі від вікна.

— Професор тут не з’явиться ще години зо дві, — відзначила Хелен, енергійно розмішуючи цукор у чашці кави. — Що робитимемо?

— Я думав про те, що ми могли б піти в Айя-Софію, — сказав я. — Я знову хочу подивитися на це місце.

— Чому б ні? — погодилась вона. — Я не заперечую побути туристом, поки ми тут. — У неї був свіжий вигляд — вигляд людини, яка відпочила. Я помітив, що вона одягла світло-блакитну блузу із чорним костюмом, це було вперше — досі я її бачив тільки у чорно-білому вбранні. Як завжди, на ній був легкий шарф, що прикривав те місце на шиї, куди її вкусив бібліотекар. У неї залишався іронічний і підозрілий вираз обличчя, але в мене з’явилося таке відчуття (звісно ж, довести я цього не міг), що вона починала звикати до моєї присутності поруч.

На той час, як ми вийшли, на вулицях було повно машин і людей, ми пройшли повз них у саме серце старого міста, а потім до одного з базарів. У кожному ряді була сила покупців: старі жінки в чорному перебирали веселку тонкого текстилю, молоді жінки в яскравому одязі і з покритими головами торгувалися за фрукти, яких я ніколи не бачив, або вивчали таці із золотими прикрасами, старі люди у плетених шапочках на сивуватих чи лисих головах читали газети або розглядали на прилавках вигнуті дерев’яні курильні люльки. У декого з них у руках були молитовні чотки. Куди не кинь оком — скрізь були гарні, мудрі, живі обличчя оливкових кольорів, жести рук, пальці, які на щось показували, сліпучі посмішки, за якими часом відкривалися золоті зуби. Навколо нас лунали крики, наполегливі, самовпевнені, докучливі голоси, іноді сміх.

На обличчі в Хелен була сумна, замислена посмішка, вона озиралася й розглядала всіх цих людей так, ніби вони подобалися їй і водночас ніби вона багато що про них знала. Мені подобалося це місто, але я теж побоювався: у мене було якесь відчуття занепокоєння в людних місцях, яке виникло десь тиждень тому. Я шукав когось у юрбі, озирався через плече, вишукував в обличчях погані чи добрі наміри, навіть часом мені ввижалося, що за мною спостерігають. Це було неприємне почуття, як низька нота посеред гармонії всіх тих жвавих бесід навколо нас, і я запитав себе: чи не те саме відчувала Хелен за своєю цинічною посмішкою? Я також подумав, це почуття було в ній вроджене чи з’явилося внаслідок життя в поліцейській країні.

Який би не був корінь цього почуття, я відчував, що моя настирлива ідея кидає виклик моєму колишньому життю. Тиждень тому я був нормальним американським аспірантом, мене влаштовувала незадоволеність своєю роботою, у глибині душі я насолоджувався добробутом і високими моральними цінностями моєї країни, хоч і вдавав, ніби багато що викликає в мене сумнів. «Холодна війна» втілювалася для мене зараз у розчаруванні Хелен, а в своїх жилах я відчував ще давнішу ворожнечу. Я подумав про те, як Россі ходив по цих вулицях улітку 1930 року до того, як після пригоди в архіві він виїхав зі Стамбула, мій куратор теж був для мене реальним, він був не тільки Россі, якого я знав, він був ще й той, молодий Россі, з його ж листів.

Хелен торкнулася моєї руки й кивнула у бік двох дідусів, які сиділи за маленьким дерев’яним столом.

— Погляньте — ось ваша теорія байдикування на пенсії, — сказала вона. — Тільки дев’ята година ранку, а вони вже грають у шахи. Дивно, що вони не грають у «табла» — це улюблена гра в цій частині світу. Але я гадаю, що для них такою грою є шахи.

У цей час старі тільки почали розставляти фігурки на потертій дерев’яній дошці. Чорні готувалися до битви з білими, коні й тури охороняли королів, вони шикувалися в ряди. «По всьому

1 ... 65 66 67 ... 204
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історик"