Читати книгу - "Нескінченна історія"

- Хто ти? - запитав Срібний Старець Кверквобпд

- Я назву своє ім’я пізніше, - відповів Бастіян.

Він побачив, що очі Атрею звузилися. Той дивився на нього із німим запитанням, але водночас невпевнено.

- Юний друже, - звернувся до нього лицар Гінрек, ми розділили з тобою трапезу й питво. Невже ти бажаєш, щоби я привселюдно тебе знеславив? Прошу тебе, візьми назад своє слово і йди собі з миром.

- Ні, - відказав Бастіян. - Я наполягаю на своєму слові й на нашому двобої.

Лицар Гінрек на мить завагався. А тоді заговорив зно­ву:

- З мого боку було б дуже недобре стати з тобою на герць. Давай-но спершу подивимося, хто з нас вище пус­тить стрілу.

Кожному принесли тугий лук і стрілу. Гінрек натягнув тятиву і вистрелив угору. Стріла полетіла високо-високо, так високо, що її вже не могли розгледіти навіть найзіркіші з-поміж присутніх.

Майже тієї ж миті Бастіян також напнув лук, по­силаючи свою стрілу їй навздогін.

Минуло трохи часу, перш ніж обидві стріли повернули­ся назад. Вони впали на землю поміж стрільцями. І тут ви­явилося, що Бастіянова стріла - стріла з червоним оперен­ням - десь у високості наздогнала стрілу лицаря Гінрека, та ще й із такою силою, що розщепила її ззаду.

Лицар Гінрек витріщився на зчеплені стріли. Він зблід, а на його щоках з’явилися червоні плями.

- Це сталося випадково, - промимрив він. - Побачимо, хто з нас краще фехтує.

Відтак звелів принести дві шпаги і дві колоди карт. Ко­ли їх принесли, він старанно перетасував обидві колоди. Підкинувши одну з них високо вгору, він блискавично ви­хопив шпагу з піхов - і, здавалося, вколов повітря. Тільки коли решта карт попадали на землю, всі побачили, що ли­цар Гінрек прохромив червового туза, до того ж - у самісі­ньке серце. Він знову роззирнувся, шукаючи схвалення в очах своєї дами серця і показуючи всім клинок із настром­леною на нього картою.

Тепер настала черга Бастіяна. Він підкинув угору другу колоду - і його шпага замиготіла у повітрі. Жодна з карт не впала на землю. Він настромив на лезо всі тридцять дві ка­рти колоди, до того ж прохромив кожну з них точнісінько посередині, та ще й у правильній послідовності, і це при тому, що лицар Гінрек перетасував їх надзвичайно ретель­но.

Лицар Гінрек почав усвідомлювати свою поразку. Цьо­го разу він нічого не сказав, але його губи здригнулися і затремтіли.

- Зате ти не зможеш зрівнятися зі мною в силі, - вити­снув він нарешті зненацька захриплим голосом.

Гінрек схопив найтяжчу з гир, які й досі лежали на площі, і поволі її підніс.

Та не встиг її опустити, як Бастіян обхопив разом його, і гирю - і підняв їх догори.

Вираз Гінрекового обличчя зробився таким спантели­ченим, що декотрі з глядачів не змогли втриматися від смі­ху.

- Дотепер, - звернувся до нього Бастіян, - Ви вирішу­вали, в чому нам мірятися силою. Тепер, якщо не заперечу­єте, я також хотів би дещо запропонувати.

Лицар Гінрек мовчки кивнув.

- Це випробування на мужність, - вів далі Бастіян.

Лицар Гінрек спробував опанувати себе.

- Моя відвага не боїться ніяких випробувань!

- Ну, тоді, - відказав Бастіян, - я пропоную переплив­ти Озеро Сліз. Наввипередки. Хто першим допливе берега, того і перемога.

Над площею зависла мертва тиша.

Лицар Гінрек спершу зблід, а тоді почервонів.

- Це не випробування на хоробрість, - видушив він зі себе. - Це божевілля!

- Я, - відповів Бастіян, - готовий. Ходімо!

І тут лицар Гінрек втратив самовладання.

- Ні! - зарепетував він і тупнув ногою. - Всім чудово відомо, що вода Мургу розчиняє абсолютно все. Увійти в цю воду - значить, приректи себе на загибель.

- Але я не боюся, - спокійно відказав Бастіян. - Я пройшов через Пустелю Барв, я їв і пив вогонь Строкатої Смерті, я купався у цьому вогні. Я не боюся води Озера Сліз.

- Брехня! - заревів лицар Гінрек, весь червоний від но­ті. - Ніхто у Фантазії не зміг би вціліти, зустрівшись зі Строкатою Смертю, це знає кожна дитина!

- Лицарю Гінрек, - поволі проказав Бастіян, - замість того, щоби звинувачувати мене в брехні, краще зізнайтеся, що Ви просто боїтеся.

Оцього вже лицар Гінрек стерпіти не міг. Не тямлячись від люті, він вихопив свій великий меч і кинувся на Бастія- на.

Той ухилився від удару, зробивши крок назад, і хотів було попередити лицаря про небезпеку, але Гінрек не дав йому цього зробити. Він замахнувся, ударив мечем - і всі зрозуміли, що жарти закінчилися. У ту ж мить меч Сікан- да, наче блискавка, вилетів зі своїх заіржавілих піхов, сам заскочив Бастіянові в руку і затанцював у ній.

Те, що сталося потім, було таким небаченим і нечува- ним, що жоден із глядачів не забуде цього до кінця свого життя.

Бастіян не міг розтиснути пальці, щоби відпусти ру­ків’я меча, отож йому доводилося повторювати кожен по­рух Сіканди. Спершу Сіканда розсік на дрібнесенькі шма­точки Гінреків меч, а тоді порубав його розкішний обладу- нок. Шматки металу розлетілися на всі боки, однак шкіри Гінрека Бастіянів меч навіть не зачепив. Лицар Гінрек від­чайдушно відбивався, махав, як навіжений, обрубком меча, але Сіканда літав навколо нього, як вогняний смерч, як блискавка, засліплюючі очі та стримуючи випади, так що жоден із ударів лицаря Гінрека не досяг мети. Ще мить - і лицар Гінрек залишився у самій білизні, але навіть тепер він не перестав вимахувати обрубком меча у бік Бастіяна.

Відтак Сіканда порубав те, що ще залишалося від Гинреко- вого меча, на тонесенькі скибочки, до того ж - із неймовір­ною швидкістю, по суті, блискавично, тому обрубок клинка ще якусь мить повисів у повітрі, а тоді упав на землю, дзе- ленькнувши, ніби жменька дрібних монет. Лицар Гінрек витріщився на тепер уже непотрібне руків’я, що його він усе ще стискав у руці, а тоді раптом, розпачливо жбурнув його під ноги і завмер, опустивши голову. А Сіканда повер­нувся у свої заіржавілі піхви - і тільки тепер Бастіян зміг розтиснути руку.

Натовп відгукнувся на це тисячоголосим крики захвату і зачудування. Глядачі кинулися на площу, підхопили Бас- тіяна, підняли його і на руках понесли по колу.

Радісні вигуки не вщухали. Це був справжній великий тріумф.

З висоти Бастіян роззирався за лицарем Гінреком. Йому хотілося сказати Гінреку щось