Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

справу - люди стають необхідними один одному, що складає підвалину суспільного життя. Порушуючи правові й політичні питання, Гольбах впевнено говорить, що суспільство може завжди, коли цього вимагають його інтереси, усунути уряд, змінити форму правління, розширити або обмежити владу. Невдахи-правителі - це ті можновладці, які не керують людьми згідно з їхньою природою, нехтують просвітою народу і заклопотані тільки одним - як ошукати народ.

У творі «Природна політика, або бесіди про істинні принципи управління» Гольбах більш детально зупиняється на соціальних, морально-правових та політичних питаннях суспільного життя. Він не погоджується з думкою про такий природний стан первісної людини, в якому вона вела індивідуалістичний спосіб життя. Та його теза, що людина завжди існувала в суспільстві, проголошується цілком у дусі Арістотеля. Суспільство є теж створінням природи, оскільки якраз природа обумовлює життя людини в суспільстві, що має лише одну мету: надати людям можливість повніше використати природні властивості й здібності кожного для досягнення особистого щастя. Індивідуальні розбіжності та нерівності при взаємному обміні стають основою не розбрату й ворожнечі, а основою соціальності.

Сумісне життя регулюється законами, які є результатом необхідних відносин, що базуються на природі речей. Гольбах розрізняє природні закони і громадянські (позитивні). Протистояння між ними немає, оскільки перші закони - це ті, що безпосередньо засновані на природі людини, а інші - це просто пристосування природних законів до конкретних, мінливих обставин того чи іншого народу. Природні закони усвідомлюються розумом людини і тому можуть іменуватися законами самого розуму, який в усіх людей однаковий, бо така їх природа.

Розглядаючи організацію політичного життя в суспільстві, Гольбах говорить про «незручності» таких форм правління, як абсолютна монархія, аристократія та демократія, бо всі вони сприяють тільки якомусь одному станові, а суспільна рівновага можлива лише за такої форми правління, коли всі стани однаково віддалені від керма влади. Тому Гольбах схиляється до конституційної монархії, яка могла б утворитися тільки зі згоди всього суспільства.

Як відомо, французьке просвітництво буквально сповідувало ідеали свободи. Не обійшов цю тему і Гольбах. «Любов до свободи - найсильніша з пристрастей людини» - заявляє він[147]. Свобода - це можливість робити для власного щастя все, що дозволяє природа людини, яка живе в суспільстві. Наголос на «суспільстві» є принциповим, адже мірилом свободи членів суспільства повинно бути благо суспільства в цілому. Об’єднуючись у суспільство, люди беруть на себе зобов’язання не користуватися безмежною незалежністю, щоб вона не порушувала ті зв’язки, які гуртують людей. Як члени суспільства люди є вільними лише до тої міри, яку дозволяють їм закони розуму. А закони розуму й справедливі закони є одне й те ж, тому «підкорюватися тільки справедливим законам - це і значить користуватися самою повною свободою, якої лише може побажати громадянин»[148].

Література

Першоджерела

1. Вольтер. Философские сочинения. - М.: Наука, 1988. - 751 с.

2. Гельвеций Клод Адриан. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1973, 1974.

3. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та виховання. - К.: Основи, 1994. - 416 с.

4. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. - М.: Наука, 1977. - 703 с.

5. Гольбах П. Избранные произведения в двух томах. - М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1963.

6. Дидро, Дени. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1986, 1991.

7. Монтескье Ш. Л. О духе законов / Сост., пер. и коммент. А.В. Матешук. - М.: Мысль, 1999. - 672 с

8. Руссо Ж-Ж. Трактаты. - М.: Наука, 1969. - 703 с.

Навчальна література

1. Кузнецов В. Н. Европейская философия XVIII века: Учебное пособие. - М.: Академический проект, 2006. - 544 с.

2. Момджян Х. Н. Французское Просвещение XVIII века. - М.: Мысль, 1983. - 447 с.

3. Нарский И. С. Западно-европейская философия XVIII века. - М.: Высшая школа, 1973. - 302 с.

4. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.3. От Леонардо до Канта. - СПб., 1996.

9. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ
9.1. Критична філософія І. Канта
9.1.1. Від Юма до Канта

Юмівський скептицизм свідчив про певну етапну кризу в розвитку новоєвропейської філософії. Хоч центром досліджень Юма були гносєологічні питання, але треба взяти до уваги їх вагомість в усьому контексті духовного життя Західної Європи того періоду. До збурюючих творів англійського скептика класична філософія мала вже солідну - понад століття - історію. Склалися і встигли поширитися нові культурні стандарти і цінності, через які епоха усвідомлює себе. Починаючи з Ф. Бекона, центральним поняттям цієї філософії було поняття розуму. Це не значить, що філософія раніше ним не користувалась. Але традиція, яка склалась за довгі століття Середньовіччя, передбачала, що призначення розуму полягає в прилученні людини до Бога, в котрого слід вірити і буття якого виходить за сферу розумової активності. Розпад середньовічного світу спочатку привів до переміщення у центр світоглядної системи людини як цілісної особи (Відродження), а потім вже з людських властивостей увагу було акцентовано на розумі. Розум, носієм котрого став визначатися окремий суб’єкт, ставився насамперед у відношення до природи, а