Читати книгу - "Щит і меч"

олівець, я полічу, скільки треба стволів, щоб накрити цю площу, скажімо, протягом години. Година — і ф'юїть, нікого! — Підвів голову, спитав: — Ти знаєш, хто придумав версію, нібито Радянський Союз дозволив частинам вермахту пройти через свою територію для завоювання Індії? — І сам же відповів з гордістю: — Я! Адже чудове прикриття, інакше як пояснити зосередження наших військ на радянському кордоні?

— Дитячий лепет, примітив, ніхто не повірив.

— Даремно ти так думаєш. Дезінформація і повинна бути неймовірно примітивною, як малюнок дикуна. — Замислився, спитав: — Ти читав заяву ТАРС від 14 червня? — Він попорпався в сумці, витяг блокнота, прочитав: — «… За даними СРСР, Німеччина так само неухильно дотримується умов радянсько-німецького пакту про ненапад, як і Радянський Союз, з огляду на що, на думку радянських кіл, чутки про намір Німеччини порвати пакт і вчинити напад на СРСР позбавлені будь-якого грунту…» — Переклад звучав механічно точно.

Штейнгліц свиснув.

— Першокласна дезінформація. Наша робота?

— Ні. — Голос Дітріха звучав сухо. — Це не робота нашої агентури. Ми вчора захопили важливі радянські документи. Уяви собі, на випадок нашого вторгнення Наркомат оборони наказує своїм військам не піддаватися ні на які провокації, щоб не викликати великих ускладнень, та й годі. В цьому я бачу вияв сліпої віри більшовиків у зобов'язання, в закони міжнародного права.

— Дурниці! — одказав Штейнгліц.

Дітріх втупився в блимаючий вогник каганця, сказав переконано:

— Нам слід зібрати їх усіх докупи. — Ї показав руками, як це робити. — Скільки під них треба — десять-двадцять квадратних кілометрів, — і всіх… — Він підняв палець. — Усіх! Інакше вони нас… — І так різко махнув рукою, що од вітру погас каганець.

Вайс знову засвітив гнотики і запитливо глянув на Дітріха.

Той, напевне, сплутавши Вайса із Штейнгліцом, взяв його за плечі, пригнув до себе й прошепотів на саме вухо:

— Акселю, ти осел! Ми влізли у війну, перемогу в якій принесуть не виграні битви, а тільки цілковите знищення більшовиків. Цілковите! Щоб жодного свідка не лишилося на землі. І тоді ми всі ходитимемо голі, всі. І ніхто не скаже, що це непристойно. — І знову спробував роздягтися, але ту ж мить звалився додолу, захропів.

Вайс разом із Штейнгліцом поклали Дітріха спати. Вийшли з палатки.

Болото курилося туманом, місяць просвічувався на небі масною плямою, кумкали жаби.

Помовчали. Закуривши, Штейнгліц вирішив за потрібне пояснити Дітріхову поведінку:

— Вчора капітан понервувався: допитував двох поранених радянських офіцерів, вони поводились, як хами, — визивно. Оскар ткнув одному з них в око сигарету, а той йому зухвало пообіцяв зробити з Берліна попільницю. А один полонений ударив головою йому в живіт. По суті, нічого такого від них і не вимагали: повернутися до своїх і запропонувати оточеній частині капітулювати. Могли б зрештою і обдурити. Дивна поведінка… — Потягнувся, позіхнув. І раптом похитнувся, встиг схопитися Вайсові за плече, признався: — Шнапс у ноги вдарив. — І поліз у палатку спати.

18

На другий день підрозділ майора Штейнгліца приступив нарешті до своїх прямих обов'язків.

У великій, госпітального типу палатці за розкладним столом чотири солдати, серед них і Вайс, сортували документи. Часто траплялися зіпсовані, залиті кров'ю. Такі документи кидали в сміттєві кошики з різноколірного дроту.

Нумерували печатки і штампи після того, як з них було зроблено відбиток на аркуші паперу, і складали у велику скриню.

Карти, коли на них не було ніяких позначок, викидали, а коли були позначки або написано щось рукою, — передавали єфрейторові Вольфу. Той старанно вивчав кожну таку карту і деякі з них, обережно склавши, ховав у портфель, у звичайний цивільний портфель з ременями і двома пласкими замками.

Солдати-канцеляристи працювали з чиновницькою заповзятливістю, і розмови вони вели мирні: про своє здоров'я, про листи з дому, про ціни на продукти, одяг, взуття. І, сортуючи, переглядаючи папери, вони періодично витирали пальці гумовими губками, змоченими дезинфікуючою рідиною, щоб не підхопити інфекції. І якби не це, не їхні мундири та жовте світло в целулоїдових віконцях палатки, все схоже було б на звичайну канцелярську контору й ні на що інше.

Вольф, виявивши заплямовані кров'ю папери, казав усім:

— Панове, нагадую: будьте уважні й викидайте неохайні папери, які не мають цінності.

За ці кілька діб табір на болоті перетворився на акуратне військове містечко: скрізь прокладено доріжки з колод, стоять стовпи з покажчиками, штабні палатки обкопані траншеями, насоси день і ніч відкачують з траншей воду. Навіть комарів стало менше після того, як у повітрі розпилили якусь їдку рідину, пристосувавши для цього ранцеві вогнемети.

І не тільки офіцери, а й солдати. мали підкреслено охайний вигляд, начебто й не було в них під ногами зміючої, грязької безодні, непролазного багна, трясовини.

Містки з перилами з білих березових стовбурів, такі видимі вночі, настили для транспорту, лінії дротів зв'язку, акуратно укладені на торфові бруски або підняті на бамбукових жердинах, — усе це й багато чого іншого свідчило про досвідченість, майстерність, армійське вміння, дисципліну штабних команд, про їхнє чудове матеріальне оснащення. І тільки одне було безглузде — ці тилові служби розмістилися в болоті, а не на сухому пагорку за кілька кілометрів від пункту, призначеного для дислокації.

Мотомеханізовані з'єднання німецької армії стрімко й глибоко кліщами вгризалися в тіло країни, безбоязно залишаючи у себе в тилу оточені, ізольовані і покремсані в нерівних боях острівці радянських гарнізонів: їх залишали на розтерзання спеціальним частинам, щедро спорядженим всіма найновішими засобами знищення.

За даними німецької розвідки, в населеному пункті Кулички спочатку зайняли оборону кілька танків і близько півроти прикордонників, але поступово кількість радянських солдатів збільшувалася. Кожної ночі до Куличок із відчайдушними боями проривалися все нові бійці, хоч кожного разу при прориві до гарнізону Куличок майже половина їх гинула.

Німецьке командування вважало таке винищення ворога економічним. Для знищення гарнізону підійшла артилерійська частина, і все було підготовлено. Старанно розрахували, скільки треба