Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

В кілька днів після битви перейшли УСС до Посухова в запас дивізії. Але вже 16 вересня, коли москалі заатакували становища турецької дивізії[122] на Диких Ланах та вломились глибоко в першу і другу лінію турків, УСС пішли до протинаступу, відбили з іншими стягами обі турецькі лінії та полонили понад 250 москалів. Визначились при цьому також щойно прибулі з Коша новобранці.

Після бою на Диких Ланах перейшов полк УСС на становища в Потуторах, які 14 серпня займав ІІ-ий курінь. На право від УСС стояла турецька дивізія; а на ліво займав становища 310-ий мадярський полк. Після кількох спокійних днів, розпочали москалі новий нагальний наступ в тім самім місці, що й попередніх разів. Підготовивши його довготривалим гураганним вогнем артилерії, вони проломилися 30 вересня на широкому фронті 310-го полку, зайняли становища і взяли полк в полон.

Після того москалі вдарили на полк УСС від тилу, оточивши Потутори з трьох сторін. Після завзятої чотиригодинної оборони, не діждавшись ні відсічі, ні доповнення стрілива, полк УСС попав у ворожий полон. Із цілої залоги Потутор врятувались тільки команда полку і кількадесят стрільців, що прорвалися з чот. Г.Трухом крізь ворожі сили. Після потуторівської катастрофи відійшли останки полку з обозом і іншими частинами під командою чот. І.Цяпки до Коша і до Вишколу УСС, які стояли в Пісочній і Розвадові над Дністром.

На фронті під Бережанами остала тільки технічна сотня УСС. Одночасно відійшла приблизно в тім самім часі з Вишколу на фронт в буковинських Карпатах новостворена т. зв. Гуцульська сотня, що перейняла в свої руки бойовий стрілецький прапор. Особливо відзначилась вона в бою 1 грудня поблизу гори Присліп, через яку провадив головний шлях з Буковини на Семигород. Разом з 1 полком німецьких гренадирів, що воювали колись з УСС під Маківкою, Гуцульська сотня розгромила великий московський наступ. Під час одної артилерійської перестрілки згинув командант Гуцульської сотні пор. д-р О.Левицький. Дня 27 червня 1917 р. від'їхала вона на фронт під Конюхи, де почалась т. зв. офензива Керенського.

УСС були свідомі, що вони дальше борються проти історичного ворога українського народу, якого армія від двох місяців, під командою свойого полководця Брусілова, намагалася за всяку ціну захопити, як і в 1914 р., західньо-українські землі та здійснити завойовницькі пляни Росії.

Від часу, коли російська армія посунулася значно вперед в Галичині, Буковині й на Волині, російська ліберальна преса та російська влада почали виявляти велику доброзичливість для «прикарпатских русских», думаючи збаламутити українську опінію та заманити легковірних людей на їхні обіцянки. Про цю обіцювану зміну курсу російської політики в Галичині і Буковині, УССтрільці знали із наших часописів. Оманливі вістки про участь деяких відомих українців з Росії в адміністрації Галичини та про організацію там українського шкільництва, могли викликати в декого якісь сумніви щодо доцільности нашого австро-німецького союзництва, особливо, коли в останніх часах почали віяти з Відня щораз то більш ворожі вітри для української справи.

Однако ж усі ці відомості не мали найменшого впливу на УССтрілецтво, яке ні на мить ніколи не сумнівалося про те, які цілі має царська Росія в тій війні і тому на Лисоні билося воно свідомо за українську справу.

Опінія Стрілецтва в повищій справі була заспокоєна, коли з нагоди нової російської офензиви на західньо-українські землі, Загальна Українська Рада видала знаменний заклик до всіх культурних народів світу, протестуючи проти агресії і гнету російського на західньо-українських землях та декляруючи знову перед форумом публічної опінії цивілізованого світу, як і в травні 1915 р., основні домагання українського народу.

Поклик ЗУРади був виданий якраз у часі, коли УССтрільці зводили тяжкі бої на Лисоні і Диких Ланах.

Українську справу в цьому поклику обнято в цілості, як основну східньоевропейську проблему. Стверджено виразно, що «всі українці, без огляду на політичні кордони» змагають до визволення та хочуть бути «самостійними господарями своєї землі», опираючи свої домагання також на «незабутній традиції своєї визвольної боротьби», якої знам'ям є Українські Січові Стрільці.

Пропускаючи вступні уваги поклику про політику російського імперіялізму супроти України, наводимо ті частини, які мають засадничий політично-декляративний зміст:[123]

ДО ВСІХ КУЛЬТУРНИХ НАРОДІВ СВІТУ

(Поклик Загальної Української Ради)

Українська справа мусить бути справою всіх культурних народів світу, і тому українці виносять свою справу перед суд цивілізованого світу. Всі українці, без огляду на політичні границі, стоять на становищі своєї окремішности від сусідніх народів і змагають до визволення, опираючи ці свої змагання не тільки на внутрішній потребі національного розвитку, але також на історичнім праві й незабутній традиції своєї визвольної боротьби. Знаменем тих традицій є Український Лепон Добровольців в рядах армій центральних держав!..

…Бажанням і домаганням українців є таке уладнання відносин у східній і середній Европі, яке давало б українському народові повну спромогу свобідного національно-політичного розвитку, вільного від верховодства сусідніх народів. Хочемо бути самостійними господарями своєї землі, в сім'ї вільних і рівних народів мати повну спромогу розвивати свої духові сили й матеріяльні багатства свого краю для себе та для людства!

Відень, 15 вересня 1916.

За Загальну Українську Раду: голова д-р Кость Левицький; заступники: Николай Василько і д-р Лев Бачинський, Микола Ганкевич; делегат Союзу Визволення України Маріян Меленевський; секретарі: Ярослав Весоловський і Володимир Темницький.

Одночасно з оманливими обіцянками для населення новоздобутих у Брусіловській офензиві теренів Галичини, російська адміністрація та чорносотенна преса накинулись на український рух в Росії, погрожуючи рішучою розправою з мазепинцями. У відповідь