Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

Лише по закінченні перегляду та ніч набула тепер відомої форми. Кожна деталь і кожен кадр вносили ясність. Настала мить, коли я спробувала припустити, яку роль я могла б відіграти. Як далеко могла б зайти. Найлегше було думати, що я не робила б нічого, що я б зупинила їх, моя присутність була б якорем, який би стримував Сюзен у царстві живих. Це було бажання, беззаперечне міркування. Але було й інше внутрішнє припущення, насуплене і завзяте. Як привид під ліжком, змія на верхівці сходів: можливо, я б теж робила щось.

Можливо, це було б легко.

Вони поїхали прямо до Мітча після того, як залишили мене на узбіччі дороги. Ще тридцять хвилин у машині, тридцять хвилин, мабуть, пожвавлені моїм вигнанням, об’єднали компанію у справжню колонію. Сюзен, сплівши руки, обперлася на переднє сидіння, втрачаючи амфітаміни, які забезпечували впевненість. Ґай звернув з шосе на дорогу на дві смуги, перетнув лагуну. Низькі обштукатурені мотелі біля з’їзду, обриси евкаліптів, гострота повітря. Гелен заявляла під час своїх свідчень на суді, що це був перший момент, коли вона виразила іншим свої застереження. Але я в це не вірю. Якщо в когось і виникали питання, то вони не випливали на поверхню, як плівчаста бульбашка, яка занурювалась і лопалась у їхніх мізках. Їхні сумніви слабшали, неначе подробиці сну. Гелен згадала, що залишила вдома свій ніж. Сюзен кричала на неї, проте вони відкинули ідею повертатися за ним. Вони вже були в екстазі, у полоні великої рушійної сили.

Вони припаркували форд на дорозі, навіть не переймалися тим, щоб заховати його. Коли вони підійшли до воріт Мітча, їхній розум, здавалось, застиг і зосередився на одному, неначе єдиний організм.

Я могла уявити загальну картину. Дім Мітча, яким його видно з гравійної дороги. Спокійна затока, загострений виступ вітальні. Їм усе це було знайоме. Вони жили з Мітчем протягом місяця ще до нашого знайомства, збільшували кредитні рахунки і підхоплювали молюсків через вологі рушники. Та все ж. Думаю, тієї ночі дім справив на них нове враження, гранований і яскравий, мов льодяник. Його мешканці були приречені, настільки приречені, що вони фактично співчували їм. Їхній повній безпорадності перед великими переміщеннями, їхні життя вже списані, неначе записаний заново шум на плівку.

Вони очікували застати Мітча. На це був налаштований кожен: тоді як Мітча викликали до Лос-Анджелеса, щоб працювати над треком, який він створив для «Кам’яних Богів», фільму, що так і не вийшов. Він вилетів останнім нічним рейсом американської авіатранспортної компанії міжнародного аеропорту Сан-Франциско, який приземлився в Бербанку, залишивши дім на Скотті, що постриг траву того ранку, але ще не почистив басейн. Колишня дівчина Мітча подзвонила і попросила переночувати з Крістофером у нього дві нічки, всього лише дві нічки.

Сюзен та інші були здивовані, побачивши незнайомців у будинку, яких вони раніше ніколи не зустрічали. Вони могли розцінити це як невдалий момент, обмінятися поглядами, повернутися до машини, мовчки зітхаючи. Але не повернулися. Вони зробили те, що Рассел сказав їм зробити.

Влаштувати сцену. Зробити щось таке, про що почули б усі.

Люди в основному будинку збиралися лягати спати, Лінда і її маленький хлопчик. Вона приготувала йому спагеті на вечерю і взяла виделкою кілька разів з його тарілки, але не переймалася тим, аби приготувати щось для себе. Вони спали в кімнаті для гостей — зі стьобаної дорожньої сумки на підлозі виглядав одяг. Замурзана плюшева ящірка Крістофера з блискучо-чорними ґудзиками-очима.

Скотті запросив свою дівчину, Ґвен Сазерленд, послухати музику і скористатись джакузі Мітча, доки того не було вдома. Їй було двадцять три, нещодавня випускниця коледжу в Марині, а зі Скотті вона зустрілася на барбекю в «Росс». Без особливої привабливості, проте Ґвен була доброю і товариською дівчиною, яку хлопці завжди просять пришити ґудзик чи привести їм до ладу волосся.

У них в обох було по кілька склянок пива. Скотті курив якусь траву, але Ґвен — ні. Вони проводили вечір у крихітній хатині, у якій Скотті дотримувався військових стандартів чистоти — простирадла на його матраці, по кутах туго натягнуті, як на лікарняному ліжку.

Сюзен та інші наткнулися спершу на Скотті, який дрімав на дивані. Сюзен принишкла, аби по звуку визначити, що Ґвен у ванній кімнаті, Ґай тим часом кивнув до Гелен і Донни, щоб вони йшли й обшукували головний дім. Ґай підштовхнув Скотті, штовхнув його під бік, аби той прокидався. Він фиркнув і здригнувся уві сні. На ньому не було окулярів — він опустив їх на груди, коли заснув — тож, мабуть, подумав, що Ґай — це Мітч, який повернувся раніше.

— Вибач, — сказав Скотті, думаючи про басейн, — вибач, — намацуючи свої окуляри.

Тоді Скотті незграбно їх одягнув і побачив ножа, який посміхався до нього з руки Ґая.

Сюзен схопила дівчину у ванній кімнаті. Ґвен була нахилена над раковиною, плюхкала водою в обличчя. Коли вона випрямилася, то краєм ока побачила постать.

— Привіт, — сказала Ґвен, по обличчю стікала вода. Це була добре вихована дівчина. Доброзичлива і навіть здивована.

Можливо, Ґвен подумала, що це подружка Мітча чи Скотті, проте вже за кілька секунд стало очевидним, що щось не так. Що в дівчини, яка посміхалась у відповідь (а Сюзен усміхалася властивою лише їй усмішкою), очі були неначе кам’яні.

Гелен і Донна зібрали жінку і хлопчика в головному будинку. Лінда була стурбована, її рука тремтіла на горлі, але вона йшла за ними. Лінда в кальсонах і завеликій футболці — вона, мабуть, думала, позаяк була спокійною і чемною, що все буде гаразд. Намагалася поглядом утішати Крістофера. Його повненька ручка з неохайними нігтями в її руці. Хлопчик не плакав до останнього; Донна казала, що спершу, здавалось, він був зацікавлений, неначе це була гра. Гра в хованки, в Алі-Бабу.

Я собі уявляю, чим у цей час займався Рассел. Можливо, вони розвели вогнище на ранчо, і Рассел грав на гітарі при мерехтливому світлі. Чи, може, він узяв Рус чи кого-небудь з дівчат до свого трейлера, і вони курили один косяк на двох і спостерігали за тим, як здіймався дим і зависав під стелею. Дівчина пишалася собою в його обіймах, увага лише їй, проте, звичайно, подумки він був зовсім далеко, у будинку на Еджвоте-Роад, з узбережжям за вікном. Я бачу перед собою його хитре знизування плечима, внутрішнє закочування очей, від чого вони ставали