Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Отже, що гірше, вистрибнути в коридор і звітувати нареченому про те, де я провела ніч або залишитися в кімнаті з сотнею павуків?

Озирнулась. Подумки помітила, що ні паніки, ні страху я не відчувала. Може, тому, що жодного павука в моїй зоні видимості не спостерігалося. А може… Страх зібрав манатки і вирішив, що більше не хоче працювати з такою ось психованною.

— Доброго ранку, Феліція!

Пролунало відразу після короткого стуку. Смикнулася ручка. Ха! Не знаю, як так сталося, що я опинившись у кімнаті, одразу зачинила двері на замок.

— Я не одягнена, — пискнула у відповідь.

— Так навіть краще! — Задоволений голос.

Скрипнула зубами. Цікаво, якби Рейдел сказав би щось подібне, я б теж розлютилася?

— Дорога, за півгодини почала фінальний етап турніру! Я дуже хотів, щоб ти побажала мені удачі, — бадьоро промовив він.

Півгодини? Ми навіть не підготувалися! Не обговорили з Реєм стратегію, не припустили, які будуть загадки, не… Ось зараз я почала панікувати.

— Спущусь через двадцять хвилин, — брякнула я, прямуючи до сумки з речами.

У відповідь пролунало невдоволене бурмотіння, але слів я не почула.

У фінальному випробуванні брали участь одразу п'ятеро — ті, хто набрав найбільшу кількість балів у попередніх етапах. Рей був у лідерах, але все могло змінитися будь-якої миті через те, що саме за випробування мудрістю нараховувалося більше балів.

Що не так у місцевих рицарів? Коли це мізки стали важливішими за купу м'язів?

Я собі місця від переживань не знаходила, зате Рей навпроти — виглядав так, ніби всю ніч розгадував магічний кросворд з примудреними загадками.

— Ось і настав останній день нашого турніру! — голосно промовив Микай, відіграваючи роль справжнього тамади. — Як ви всі, напевно, знаєте, сьогоднішній етап буде присвячений найважливішій чесноті. Без знань немає мудрості, без мудрості немає людини. А без людини, хе-хе, нема миру!

Чи то в мені обмаль знань і мудрості, чи мій наречений зараз видав повну ахінею.

— Ще однією не менш важливою чеснотою є чесність. І для того, щоб ніхто не зміг мені дорікнути, — Мікай взяв театральну паузу, мені стало зовсім погано в очікуванні підстави. — Я вирішив, що мудрець, який загадує загадку, вибиратиметься жеребом. Серед найзнаменитіших магів графства.

Він махнув рукою у бік трибуни, де на низьких лавках сиділи чоловіки у сірих шатах. У нашому світі у подібних балахонах репрезентують ченців.

Не сказати, що маги виглядали здивованими. Вони шанобливо покивали, усміхнулися, підвелися зі своїх місць, прямуючи до великої чаші.

— Хто, якщо не ті, хто вже пізнав магію, зможе поставити запитання, які мають справжнє значення? — патетично промовив Мікай.

— Ну, чого ти чекаєш? — пролунало іронічне праворуч.

Цього разу я навіть не сіпнулася. Мене вже кілька днів не залишало відчуття, що Ян постійно знаходиться поруч. Що всі ці його відлучки лише для того, щоб ускладнювати мені життя і щиро бавитися над тим, в яку проблему я влипну цього разу.

Стоп… чого я чекаю? І правда.

Я встала з трибуни і попрямувала вперед. Мікай майже відразу помітивши мою фігуру, насупився. На його обличчі проступило німе запитання — і що ти тут забула, люба наречена?

— Граф де Шавіньо... — прочистила горло. — … ви забули про ще одного мага, який має право загадати загадку.

Крем ока помітив, що Ян пливе в повітрі поруч. Не кинув на поживу! В котрі то вiки!

— Ти?.. — почав Мікай, але був відвернений один із магів графа, що щось буркнув поруч із ним самим. Навряд чи щось добре. — А чому б і ні? Хтось ще, хто володіє магією, хоче взяти участь у жеребку?

Більше охочих не виявилося. Тим краще.

— Ваше завдання, шановні панове маги і… чарівниця, написати своє питання на пергаменті і покласти складений аркуш у кубок. Кубок визначить, чия саме загадка найцікавіша для учасників, — сказав Мікай, кидаючи на одного з магам застережливий погляд.

Відразу стало зрозуміло, що кубок цілком шулерський і загадку вибере на свій розсуд. Тобто на розсуд Микая. Мене заспокоювало одне — Ян усе ще був поруч і дивився на цей кубок дуже хитро.

Взялася за олівець, що лежить на столику, стягнула пергамент, щосили намагаючись не звертати увагу не "мудреців", що окидають мене аж ніяк не мудрими поглядами.

Задумалася. І що загадувати?

В голову як на зло почали приходити найбезглуздіші загадки з дитинства.

І тут мене стрільнуло думкою. Якщо вже Мікай був готовий на хитрощі та підтасовки, то чим ми кращі? Або гірше — тут уже з якого боку подивитися.

Поспіхом написав своє запитання, кинула в кубок. Я виявилася останньою з тих, хто поклав свій пергамент. Почуття та емоції натяглися як струна. Я завмерла, невідривно дивлячись на Рея.

Він усміхнувся, змусивши моє серце пропустити удар.

Я навіть не відразу зрозуміла, що сталося, коли в мої руки приземлився аркуш паперу і навколо утворилася гнітюча густа тиша.