BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи) 📚 - Українською

Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

217
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)" автора Віктор Суворов. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 79
Перейти на сторінку:
яка вважає себе цитаделлю демократії, ведуться такі дебати, якщо катують (зрозуміло, заради спільної користі), не звертаючи уваги на дебати, то повірте, що в Радянському Союзі сумнівів, як вчинити з полковником Пеньковським, не виникло. Його катували. Катували довго, наполегливо, з насолодою.

А щоб мати уявлення, як саме, рекомендую побувати в будь-якій країні, яка колись була частиною великої й непорушної, щасливої й могутньої соціалістичної співдружності. В будь-якій країні вам покажуть музей таємної поліції. Недавно я побував у Будапешті. Там у будівлі таємної поліції камери тортур були влаштовані в напівпідвальному приміщенні великого сірого будинку в центрі міста на мальовничому бульварі. Вішали в камері, яка вікном виходить на перехрестя двох вулиць. Через замазане білою фарбою віконне скло чути, як за вікном перехожі сміються, як автомобілі піпкають, як трамваї гримлять. Перед смертю все це можна було відчути. А щоб вашим вереском перехожих за вікном не лякати, м'ячик в рот сунули і рот зав'язували ганчіркою.

Але до повішення треба було ще дожити. Деякі камери там - метр двадцять заввишки. А ще є камери, в яких вода холодна по коліно, а то й по пояс. Камери, де били гумовими палицями, обвішані по стінах брезентовими матрацами, щоб ніякі крики не порушували спокій законослухняних громадян. Ну, а решта як скрізь у нас. На електричній плитці п'яти палили, в дупи ворогам електричний паяльник пхали, застосовували всякі різні настільки ж прості і настільки ж ефективні методи дізнання.

Якщо так працювали наші молодші брати по класу, то не сумнівайтесь - у «Старшого брата» методи дізнання були не менш дієві. Через все це полковник Пеньковський пройшов.

А потім його стали посилено готувати до судового процесу. З Олегом Пеньковським працювала знаменита масажистка спортивного товариства «Динамо» Катя з ніжною кличкою Кирдик. Була вона зовсім непримітною, зросту невеликого, міцненька, виглядала молодо, роботу свою любила.

Будь-який масажист на вашому тілі миттєво знайде якісь горбики, на які слід натискати пальцями, ребром долоні або ліктем. Натискати так, щоб ви кричали. У когось ці больові точки на литках, у когось на спині, у когось кульшовий пояс слабенький. Професіонали найперспективніше місце за дві хвилини знайдуть. І будуть натискати.

У Каті Кирдик був свій професійний почерк. Вона викликала судоми - страшні, дикі, глибокі та тривалі.

13 березня 1963 року Пеньковський Олег Володимирович постав перед Військовою колегією Верховного суду. На лаву підсудних його проводила масажистка Катя Кирдик. По плечу поплескала: не підведи, а то сам знаєш, що буде.

13 березня 1963 року Олег Пеньковський постав перед Військовою колегією Верховного суду.

Всі запитання та відповіді були заготовлені заздалегідь. На репетиціях. Але навіть якщо Пеньковський і відхилявся від тексту сценарію, нічого страшного в тому не було - люди ж у залі всі свої, всі перевірені і спеціально для такого випадку підібрані.

Пеньковський відповідає на запитання прокурора.

В будь-який момент, коли Пеньковський трохи відступав від тексту, суддя оголошував перерву, і Пеньковського виводили в кімнату з потужною звукоізоляцією, де Катя Кирдик переконувала його, що відхилення від заготовленого тексту неприпустимі.

Суд тривав три дні. Люд у залі гнівно таврував зрадника. В ті роки 15 років були максимальним терміном. Після того - вишка.

Прокурор вимагав смертного вироку. Суд усе ж, зважаючи на фронтові заслуги, виніс вирок - 15 років тюремного ув'язнення.

Тут треба особливо зупинитися на системі підбору тих, ким наповнювали залу суду.

Влада у нас, як відомо, належала народу. А Комуністична партія вела й спрямовувала цей народ до нових перемог і звершень. Партія - наш поводир.

І ось на найнижчому рівні управління народ вибирає найбільш авторитетних своїх представників. Партія пропонує кандидатів з самих народних глибин: Іванова, Петрова, Сидорова. Всі одноголосно і дружно за них голосують. Вибрані товариші приступають до роботи. Двоє мовчать, рішення рідної Партії схвалюють і сміливо проводять в життя. А третій зауважує, що ось тут у нас щось не так. І ось тут. Треба б виправити і поліпшити. Партія погоджується: молодець! Зірко недоліки помічаєш!

Тільки наступного разу цей пильний у список кандидатів не потрапить. У списку будуть мовчазні Іванов з Петровом і новенький Федоров. І народ за них одноголосно проголосує. Потім кращий з них потрапить у вищий список і буде в ньому значитися до того часу, поки чогось такого-такого не помітить і не запропонує поліпшення. З ним, зрозуміло, погодяться. Але наступного разу він просто не виявиться у списках кандидатів. В жодних. Ніколи. А хтось буде підніматися все вище й вище. До самої Верховної Ради! І голосувати, голосувати, голосувати. За подальший розквіт науки й культури! За непорушну дружбу народів. За підвищення добробуту трудящих. За мир у всьому світі! За новий поворот генеральної лінії рідної Комуністичної партії.

А на кожному заводі, в кожному цеху вже підростав кадровий резерв охочих потрапити хоч у який-небудь список, готових заради цього кричати на мітингах і зборах те, що в даний момент кричати наказано: сьогодні за Сталіна проти Троцького, завтра за Хрущова проти Сталіна, потім за Брежнєва проти Хрущова. Далі - скрізь.

Ось цими ударниками комуністичної праці, тричі перевіреними, чотири рази просіяними крізь дрібні сита кадрової політики партії, і заповнювали зали судів.

Але й ці хлопці обурилися, коли суддя оголосив 15 років Пеньковському: так як же так! Він нашу рідну владу зрадив!

Пеньковського вивели. І тоді з'явився секретар суду і трударів заспокоїв:

- Магазин, буфет і стіл замовлень відкриті до півночі. Прошу не штовхатися - всім вистачить. А з приводу вироку, дорогі товариші, прошу не обурюватися. Скоро повторимо.

2

Пеньковського вивели із зали суду. І тут повідомили, що це поки не суд, а генеральна репетиція. На репетиції він виконував свою роль недостатньо впевнено і переконливо.

Підготовка до нового суду тривала ще два довгих місяці. З ним відпрацьовували кожне речення, кожен вигук, кожну відповідь на запитання.

Утримували його почергово у двох різних камерах. Одна зі щедрою їжею, свіжим повітрям, гарячим душем і м'якою чистою постіллю. Друга... Ну, ви самі розумієте. Репетиції суду тривали щодня по 10-12 годин. Потім - масаж. Заспокійливий, розслаблювальний, заколисливий. Або - нестерпні судоми. У Каті-майстрині руки вже дуже були вмілі. Залежно від результату занять ніч була в тій камері чи в другій.

І лише коли було остаточно встановлено, що до суду клієнт готовий, що не підведе,

1 ... 65 66 67 ... 79
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"