Читати книгу - "Школа янголів та демонів , Просто Наталі "

Гримів посуд, в кастулях усе кипіло та панувало. Голоси тут і там зливалися у незв'язний потік звуків. Я прийшла сюди взяти їжу для Бонта і чекала, доки її принесуть. Поки чекала на їжу мене все не відпускали спогади зі страти адмірона. Я заплющила очі і хитнула головою. Ні. Досить це згадувати. Потрібно взяти себе в руки. Поки я про це все роздумувала до мене підійшла Марта з підноси на якому був овочевий салат.
— Ось що вдалося роздобути.
— Дякую велике.
— Останнім часом ти багато їж. Напевно, це стрес.
— Все гаразд. Дякую ще раз.
Я підхопила тарілку і вийшла з кухні до того, як Марта почала ставити зайві запитання.
Бонт зустрів мене вдячною посмішкою, як завжди робив за моєї появи.
— Ти прийшла.
— І не з порожніми руками. Бери поїж.
Я поставила перед ним тарілку. Його посмішка стала ще ширшою.
— Ти так про мене дбаєш...
Він жадібно накинувся на їжу, але відразу зупинився.
— Вибач. Зголоднів.
— Їж. Я все розумію.
Я почекала, поки Бонт доїсть, і розповіла про все, що сталося.
— Це жахливо! Чому Шепфа припустився цього?.. А втім, я знаю.
— Чому ж?
— Шепфа не втручається. Він хоче, щоб його діти навчалися на своїх помилках. Дитина падає, розбиває коліна, але потім знає, що потрібно бути обережнішою. Біль, помилки, розчарування – найкращі вчителі.
— На жаль, ти правий.
— Хто сльози лив, той щиро сміється... Хто вмирав, той знає, що живе. Проблема в тому, що цьому мають вивчати демони, а не янголи. Але вони почали мінятися місцями, як полюси землі. А це веде до катаклізмів.
Я замовчала, бо в голові знову появилася картинка страти адмірона. І на мить заплющила очі. Вдих-видих. А як їх розплющила, то зустріла погляд Бонта.
— Все гаразд?
— Вінчесто передав мені дещо перед смертю.
Я дістала перстень. Бонт простяг руку, але тут же відсмикнув.
— Із ним щось не так.
— Хіба? Перстень як перстень.
Я покрутила його, роздивляючись. Надягнула на палець. І перед очима появилася картинка поцілунку Вінчеста та моєї мами. З переляку я змахнула перстень з пальця. Він вдарився об кахель, покотився вбік і завмер. Бонт підняв його.
— Гм-м... Дивись, тут щось є.
Він простяг його мені.
— Що там?
Від удару щось усередині персня зрушилося і тепер виглядало з-під черепа. Я сіла навколішки і почала бити  перстнем по підлозі, поки вміст не висипався. Помітила зв'язані два пасми волосся у вигляді серцяю. Я провела рукою по пасмах волосся, стиснула його в кулак.
— Це волосся Вінчесто та мами.
— Закляття тяжіння. Хтось поклав це в перстень Вінчесто і напевно таке саме сховано і в особистих речах Ребеки.
— На землі чаклують так само. Ніколи у таке не вірила.
— Думаєш, звідки про це знають на землі?
Я зітхнула.
— Напевно, їх стало так сильно тягнути один до одного, що це затуманило їхній розум.
— Це правда. Їхні почуттями маніпулювали.
Треба поговорити з мамою. 
— Яка година? У мене зараз має бути заняття.
Я встала з колін, обтрусилася.
— Вибачай, але мені пора. Я мушу бігти, щоб не запізнитися на заняття.
— Успіхів. Якщо що... Я тут.
— Бонт...
— Так?
— Що ти робитимеш далі?
—  Як тільки я вийду зі школи, Шепфа знайде мене за енергією. У школі це складніше: вона знаходиться в енергетичному куполі. Поки що мені безпечніше тут.  А далі... Я ще подумаю, що далі. Поки що я змінив одну клітку на іншу.
— Ох, Бонте...
— Біжи. Запізнишся. А за мене не переживай.
Я зволікала, але заняття  мало ось-ось початися, тому мені довелося піти...
Наше заняття сьогодні проходило у лісі, що знаходився недалеко від школи. Тут я була вперше. Макар та Марта стояли навпроти учнів, що зібралися. Спочатку до нас заговорив Макар.
— Сьогодні ми потренуємося не в школі.
Після цієї фрази продовжила вести урок Марта.
—  Дуже важливо, щоб ви вміли швидко реагувати в незнайомих місцевостях. Ліс – чудове місце, де можна випробувати свою реакцію в польоті.
— Зіткнувшись із деревом чи гілкою на швидкості, легко зламати шию, а це не дуже приємно, повірте. — продовжив говорити Макар.
Вірю, бо сама на собі це пізнала.
— Якщо будуть якісь питання, то можете сміливо звертатися до мене з Мартою чи до Дениса.
Денис зніяковіло посміхнувся і закивав.
— Буду радий допомогти.
Макар і справді пишається ним. Я оглянула Дениса. Тренування пішли йому на користь. Він став виглядати... Впевненіше, чи що.
Макар грюкнув у долоні і змахнув рукою.
— Ну що ж. Почнемо урок.
— Злітайте! — закричала Марта.
Денис підійшов до мене.
— Як щодо того, щоб влаштувати гонки по небу?
Він трохи подумав, потім додав.
— Удвох. Ти та я.
Декілька хвилин вагалась, але все ж таки погодилася.
— Із задоволенням.
— Тоді вперед.
Денис подав мені свою долоню і як тільки я вклала свою руку йому в долоню, то він змахнув крилами і відніс мене до верхівок дерев. А на горі заговорив до мене.
— Це і справді гарне тренування.
Він відпустив мене і трохи відлетів. Та продовжив фразою.
— На рахунок три. Раз, два, ВПЕРЕД.
— Чекай!
Але Денис вже лавірував між гілками. Він то різко повертав ліворуч, то так само стрімко кидався вправо чи вниз, уникаючи зіткнення в останній момент. Я наслідувала його приклад. У вухах свистіло, а серце їкало, коли мені вдавалося уникнути чергового зіткнення з гілкою. Денис розвернувся до мене, продовжуючи летіти не дивлячись і засвистів.
— Ти молодець!
Я засміялася, крикнула йому щось навздогін. Полетіла швидше. Вже коли нам треба було повертатися, Денис сів на товсту гілку і поплескав поряд із собою.
— Відпочинь.
У нього голос навіть не змінився. А я задихаюся так, що не можу й слова сказати. Мені знадобився деякий час, щоб перевести подих.
— Чи можна тобі дещо розповісти?
— Мені вже легше, тому  якщо серце не зупиниться, то без проблем тебе вислухаю.
Я театрально поклала руку на груди і скривилася, але Денис був зосереджений на своїх думках.
Виявляється, Макар готував мене не просто так. Він хоче, щоб я вступив до загону літунів.
— Що ще за загін літунів?
— Це військові. Дуже перспективно. Я вже ходжу на підготовку. Якщо впораюся, то після навчання у школі вступлю до них у загін.
— Тебе щось бентежить?
— Мені подобається літати. Подобається адреналін у крові. Але ж війна?
Він похитав головою.
— Особливо зараз... Коли нею звідусіль віє.
— Ти боїшся?
— Боюся, що стану  боягузом.
Він виглядав таким пригніченим, і все ж я відчувала в ньому силу, якої раніше не було. Тренування з Макаром загартували його, зробили з нього справжнього чоловіка. Тепер я це бачила.
— Впевнена, ти впораєшся.
Денис посміхнувся, глянув на мене з-під напівопущених вій.
— Дякую.
Він торкнувся моєї щоки, задумливо провів по ній рукою і тихо засміявся.
— Якщо ти віритимеш у мене, то я впораюся і зроблю все на світі. Я так відчуваю.
Ми помовчали, але за мить  Денис додав.
— Вийшло занадто химерно? Перестарався?
Я засміялася.
— Ні. Сподіваюся, що це правда.
Не кажучи жодного слова, він повільно кивнув. І погляд його, задумливий, але такий проникливий, щось зачепив усередині мене, змусив повірити цим словам як ніяким іншим.
— Нам час.
Він допоміг мені спуститися з гілки. 
Це заняття допомогло мені випустити пару, почистити голову. Поверталася на землю я вже не тією, що здіймалася в небо. 
Макар та Марта чекали нас на колишньому місці. Першим до нас заговорив Макар.
— Начебто всі цілі. Це вже непогано. Але є над чим попрацювати...
Він замовк на півслові та обернувся. Всі затихли, чекаючи на те, що Макар відчув у глибині лісу.
— Для чого вони тут? — поцікавилася Марта.
— Тихіше. — сказав Макар.
— Дякую, що зачекали нас. — завтра радник Родент.
Сатана і радник повільно підійшли до нас і зупинилися поруч із Макаром та Мартою. Втомлені і розпатлані після тренування непризнані виглядали безглуздо в порівнянні з впевненим, гордовитим Сатаною. Весь його образ був як з голочки, наче над ним працювала ціла команда стилістів.
— У нас урок.— заговорив Макар
— Нічого. Ми ненадовго.
Сатана оглянув усіх присутніх. Його погляд пройшов повз мене, але поспішно повернувся.
— Ви попереджали про свій візит серафима Кроулі? — запитала Марта.
— Хіба я маю когось про щось попереджати?!
Марта злякано подивилася на Макара.
— Чи можемо вам чимось допомогти? — запитав Макар.
— Так. Закрити рот і відійти убік.
Незважаючи на лють, Макар підкорився наказу Сатани. Той ще раз оглянув усіх нас.
— Ви — непризнані. Ні демони, ні янголи. Але незабаром вам доведеться вибрати сторону. Проте часу нема. Вибір потрібно зробити зараз.
— Про що ви? — злякано запитала Марта.
— Сатана звелів мовчати. — сказав радник Родент.
— Відтепер я не довіряю небесам і не можу бути впевненим у безпеці демонів, які тут навчаються. Тому усі демони , які зараз тут навчаються повернуться до пекла, додому. І продовжуватимуть навчання там.
— Хто вам поз...
— Мовчати! — перебив Сатана розмову Макара.
Обличчя Макара скривилося від ледь стримуваної злості.
— Ви маєте три години на те, щоб вирішити, ким ви хочете стати. Якщо демонами, то ласкаво просимо до пекла. Але врахуйте, якщо ви не залишите це місце, дорога в пекло буде закрита вам назавжди.
— Ви не можете пропонувати таке учням, особливо без згоди Шепфа та серафима Кроулі! — голос Марти тремтів.
— Я вже зробив це, люба.
— Забирайтеся!
Макар притримав Марту, щоб у пориві гніву не накинулася на Сатану.
— Час пішов.
Сатана ще раз подивився на мене, посміхнувся якоюсь дивною, знущальною посмішкою, розвернувся і пішов геть.
— Раджу поставитися до цього оголошення з усією серйозністю. Думайте з розумом.
Родент трохи вклонився нам і пішов за Сатаною.
Макар хотів щось сказати, але слів не знайшов, і тоді сказала Марта.
— Вас ніхто не має права примушувати.
— Урок закінчено. Повертайтеся до школи.
Не подобається мені це все... Усередині клопотала тривога. Щось жахливе насувалося, і від цього почуття я відчула раптом таке очевидне безсилля, що мені стало страшно. Я бачила, що багато хто відчуває те саме, але єдине, що ми могли зробити, бути слухняними.
У школі чинився переполох. На подвір'я вискочив розлючений Кроулі. Таким я його ще не бачила.
— Непризнані, прошу хвилину уваги! Сатана перейшов усі межі! Поки що це моя школа, і я диктую правила! Як він посмів говорити з вами та з демонами без мого відома?!
Отже, Сатана встиг і з ними поговорити... Зневірився ж він, раз особисто прийшов переманювати всіх на свій бік.
— Слухайте уважно!
Серафим, неначе збожеволілий птах, що б'ється об прути клітки, почав ходити туди-сюди.
— Небеса відмовляться від тих демонів та непризнаних, що погодяться піти. Це означає — не бачити вам перспектив, не бачити захисту небес! Усвідомте раз і назавжди, що пекло у програшній позиції.
Говорив би він так, якби демони були тут?
— На цьому все.
Він розвернувся та пішов до школи. Після цього усі хто був на подвір'ї школи розійшлися по своїх кімнатах. Зайшовши до кімнати помітила, що Адель збирає речі і обмірковувала своє рішення. Мене не дуже спокушає думка  бути демоном, тому  не має сенсу йти в пекло та збирати свої речі, бо залишуся тут.
— Адель, ти впевнена, що варто йти проти небес? Не відмовляй мене! Там мій дім! Дім усіх демонів! Впевнена, не знайдеться демона, що залишиться тут. Серед цих пихатих, честолюбних, лицемірних...
— Я сумуватиму.
Адель відкинула речі і сіла до мене на ліжко.
— Я також! Ти не уявляєш, наскільки! Але там мій дім! Я тут чужа.
— Я розумію.  Але моя життя тут, тому зараз переодягнуюся і проведу, бо я вирішила залишитися тут.
Я нашвидкоруч одягнула зручне кремове пляття до колін та вийшла з Адель з кімнати.
Демони та деякі непризнані вже стояли біля входу до школи. Аді стояв позаду всіх. Біля його ніг лежала пошарпана валіза.
— Привіт.
— Привіт. Ти теж ідеш?
— Ні. Прийшла проводити.
Аді з розумом закивав.
— Іди сюди.
Він обійняв мене, поплескав по спині.
— Я сумуватиму, янголятко.
— Я також.
Люцифер стояв за моєю спиною. Він не говорив зі мною, не торкався... Але я всім тілом відчувала його присутність, концентрувалася на його диханні, від якого волосся на моїй потилиці ледь коливалося. Коли всі зібралися, радник Рондент прокашлявся, привертаючи увагу.
—  Радий бачити таку кількість учнів. Пропоную летіти вже зараз. Летіти додому...
Демони засвистіли. Усі разом підняли валізи, розкрили крила, але...
БАХ! Відчинилася брама. Кроулі у супроводі двох архянголів вискочив зі школи, грубо відштовхнув тих, хто був на дорозі, спустився сходами і став перед натовпом. Він сердито оглянув усіх, склав руки за спиною і почав ходити то в один бік, то в другий, не забираючи від учнів зневажливого погляду.
— Сьогодні було скликано екстрену раду, куди закликали Сатану. Йому запропонували добровільно залишити свою посаду, але Сатана відмовився. Більше того, він оголосив пекло автономним, незалежним від раю. Йому вистачило нахабства з'явитися перед учнями з пропозицією об'єднатися! Це схоже на те, що він збирає армію.
Радник підійшов до директора та холодно процідив крізь зуби.
—  До чого ви хилите? Учням нецікаві ваші розгляди. Демони хочуть додому. Школа не випустить нікого. 
Серафим кивнув архянголам і вони грізно рушили до радника. Той злякано став задкувати.
— Ви ж знаєте, що на моє місце прийдуть інші? І вже не самотужки.
— Бажаю удачі.
Раптом пролунав голос Люцифера.
— Мені начхати. Я все одно йду.
— Ніхто не покине стіни цієї школи!
Люцифер обернувся, подивився на ворота і, посміхаючись, сказав.
— Вже покинули.
— Люцифере, не треба... — не витримала я.
— Послухай добру пораду. Не наривайся.
Очі Люцифера спалахнули від злості. Він розкрив крила на всю широчінь, так, що вони відштовхнули демонів, що стояли по обидва боки від нього. І злетів. Архянголи миттю пішли за ним.
— Не так швидко! — закричав один із архянголів.
Вони вивіреними ударами змусили Люцифера розвернутися спиною до землі і тоді останнім, контрольним, добили його. Він упав. Серафим підійшов до нього, сів навпочіпки.
— Синку, не треба...
Люцифер його не дослухав. Він схопився, хотів накинутися на одного з архянголів. Але другий кинув золоті нитки на його крила. Вони самі закрутилися довкола них і затяглися. Алель та Ості крикнули одночасно: " Люцеф!".
— А-А-А!
Люцифер не здавався. Він повалив архянгола на землю і почав його бити. Це було так несподівано, так швидко, що всі спочатку розгубилися. Люцифер ніби впав у шаленство. Його довелося відтягувати, наче розлюченого звіра.
— Відпустіть! Я сказав, відпустіть!
— Ув'язнення в вежі має привести тебе до тями.
Чи не привід це взяти його в заручники, щоб вплинути на Сатану? Люцифер засміявся.
— Ти закопуєш себе, Кроулі! Чи важко визнавати, що твій вплив згасає? Кульгава качка.
— Виведіть його.
Люцифер намагався вирватися, але з кожним різким рухом нитки все сильніше впивалися у ніжну шкіру крил. Архянголи відвели його за браму школи, залишаючи позаду нього кривавий слід.
— Хочете так само?
Демони забарилися: якщо Люцифера вдалося приструнити, що зроблять із ними?
— Повертайтесь!
Кілька секунд ніхто не рухався з місця, але один із Невизнаних зайшов за ворота, а за ним перший демон. Цього виявилося достатньо, щоб інші наслідували їхній приклад.