Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Настя сиділа на вологому піску, притиснувши коліна до грудей, і вдивлялася в темну гладь озера. Нічний вітер приємно холодив розпашілі щоки, а хвилі, що ледь торкалися берега, нагадували їй про час, що нестримно рухався вперед, не залишаючи шансів повернути втрачене.

Рятувальники знову завершили пошуки. Човни ковзнули до берега, люди в помаранчевих жилетах вийшли на сушу, перемовляючись пошепки. Вони не знайшли тіла. Настя не знала, чи це означає надію, чи приреченість. Вона мала б змиритися, прийняти очевидне — брат зник під водою. Але щось у цьому не вкладалося в її свідомості. Ден був чудовим плавцем, чемпіоном зі стрибків у воду. Він міг перепливти це озеро, сотню раз. Як він міг потонути?

Сльози вже висохли, залишивши після себе дивний спокій. Вона підняла голову до неба. Над Карпатами зорі завжди сяяли яскраво, ніби хотіли розповісти свої таємниці тим, хто готовий слухати. Настя хотіла вірити, що Ден десь там. Можливо, у світі, де немає болю й страху. А, можливо…

Її серце стислося від раптового передчуття. Ні, вона не вірить у загибель Дена. 

Вона сиділа вже котру годину, не помічаючи, що навколо вже нікого не було. Макс найкращи друг Дена, підійшов до неї і накрив теплим покривалом.

—  Тримайся Настюха. — зітхаючи промовив він і пішов до будинку.

Світло згасло. І Насті здалося, що зорі засяли яскравіше, відображаючись на ідеально рівній поверхні озера. В якийсь момент на цій дзеркальній поверхні з'явився вир. Потім він розрісся і з нього винирнула велика біла куля. Від несподіванки у Насті перехопило подих. Куля розкрилася і з неї вийшов Ден.

—  Привіт мала. Ти мені потрібна, — сказав з посмішкою Ден, і простягнув їй руку.

Кінець