Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

— Бачу, ти вже вирішив за Віру, що буде для неї краще.

Марк злегка хитнув головою, його очі звузилися.

— Вона розбереться сама. Але я не збираюся чекати, поки ти знову зникнеш.

Вадим повільно поставив чашку на стіл, його пальці на мить стиснулися навколо порцеляни.

— А якщо я не збираюся зникати?

Марк зупинився, а потім усміхнувся — повільно, оцінююче.

— Тоді нам доведеться подивитися, хто виявиться наполегливішим.

Вадим подивився на нього довго, неквапливо, в його погляді з’явилася примара усмішки.

— Подивимося, — спокійно відповів він.

Тиша між ними була важкою.

Вони не погрожували, не підвищували голос, але це було щось більше, ніж просто розмова.

Це була війна, яка тільки починалася.

Вадим поглянув на Марка ще мить, ніби оцінюючи, чи варто щось додати.

Але він не любив зайвих слів.

Повільно, без зайвого поспіху, він відсунув стілець і підвівся, поправляючи рукави свого светра.

— Ти можеш грати в ці ігри, якщо хочеш, — сказав він спокійно, не змінюючи тону. — Але я не граю.

Марк злегка нахилив голову, але не відповів одразу.

Вадим кивнув офіціанту, діставши кілька купюр і поклавши їх на стіл.

— Заплати за мене, якщо вже ти тут головний.

Марк сильно стиснув щелепу, його рука на коліні напружилася, але він стримався.

Вадим спокійно обійшов стіл, не дивлячись назад.

Коли він проходив повз, Марк ледь чутно видихнув.

— Це ще не кінець, Вадиме.

Вадим зупинився на секунду, не обертаючись.

— Я знаю.

І в його голосі не було ані страху, ані сумнівів.

Він просто вийшов, залишаючи Марка сидіти самого за столом, стискаючи кулак у тіні столу.

Бо Марк ненавидів програвати.

Але сьогодні, вперше за довгий час, йому здалося, що ця битва тільки почалася.