Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

Машина повільно котилася рівною дорогою, залишаючи позаду міський хаос.

За вікном мелькали густі ліси, поля і невеликі селища, які ставали все рідшими.

Віра сиділа на пасажирському сидінні, дивлячись у вікно і відчуваючи дивне почуття неспокою.

— Ти надто тиха, — Аліса кинула на неї погляд із заднього сидіння, де вона сиділа разом із Ростиславою.

— Просто думаю, — відповіла Віра, спостерігаючи, як уздовж дороги пропливають осінні дерева.

Тихон, який вів машину, хмикнув.

— Сподіваюся, не про роботу?

Віра посміхнулася краєм губ.

— Аліса не дозволила б.

— Правильно зробила, — Аліса гордо випросталася. — Ми ж їдемо відпочивати!

Ростислава, якій було байдуже до дорослих розмов, захоплено крутила в руках маленьку іграшку.

— Тато, а там буде озеро?

— Буде, мала, але купатися вже холодно, — відповів Тихон, усміхаючись у дзеркало.

— А сніг буде?

— Ще не сезон, — Віра тихо розсміялася, але потім помітила, як Аліса уважно на неї дивиться.

— Що?

— Просто думаю… цікаво, як пройде ця поїздка.

Віра теж про це думала.

Бо, крім звичайного відпочинку, в цьому виїзді була ще одна невидима напруга.

І вона сиділа не в цій машині, а в іншій, яка рухалася позаду.

Віра кидала короткі погляди в бокове дзеркало, хоча й сама не розуміла, навіщо.

Там, у чорному позашляховику, їхали Марк і Вадим.

Двоє чоловіків, які зазвичай не уникали компанії один одного, але тепер здавалися двома магнітами з однаковими полюсами — приреченими на відштовхування.

— Ти це теж помітила? — Аліса нахилилася вперед, заглядаючи їй у лице.

Віра зробила нейтральний вираз обличчя.

— Що саме?

— Ой, ну годі, — Аліса зітхнула, відкидаючись назад. — Вони ж навіть не намагалися зробити вигляд, що раді їхати разом.

Тихон кидав короткі погляди в дзеркало, але нічого не коментував.

— Думаєш, вони пересварилися? — спитала Віра, вирішивши трохи змінити тему.

— Я думаю, що вони ведуть якусь свою гру, — Аліса хмикнула, похитуючи головою.

— Ага, тільки от ніхто з нас не знає її правил, — пробурмотів Тихон, роблячи плавний поворот.

Позашляховик залишався позаду, дотримуючись тієї ж швидкості.

— Я ставлю на те, що Вадим не говорить того, що думає, — долучилася до розмови Аліса.

— Я ставлю на те, що Марк робить вигляд, що йому байдуже, — додав Тихон.

— А я ставлю на те, що ви обоє любите пліткувати, — Віра відвела погляд від дзеркала, ховаючи в ньому власні думки.

Бо, насправді, її теж хвилювало, що саме відбувається в машині позаду.

Ростислава втомилася від дорослих розмов і, трохи пововтузившись на своєму сидінні, торкнула Віру за руку.

— Тьотю Віро, а там будуть конячки?

Віра озирнулася до неї і лагідно всміхнулася.

— Може, будуть. Ти хочеш покататися?

— Угу, — Ростислава енергійно закивала.

— А ти вже каталася?

— Тато мене катав! — гордо заявила дівчинка, а Тихон у дзеркалі заднього виду лише закотив очі.

— Так, один раз і на маленькому поні. А ти вже розповідаєш, ніби ми брали участь у скачках.

Ростислава надулa губки.

— Але ж це було схоже на справжню конячку.

Аліса тихо розсміялася.

— Якщо там будуть коні, я теж покатаюся, — Віра підморгнула дівчинці.

— Ні, ти маєш бути моїм охоронцем! — Ростислава рішуче взяла її за руку.

— Це почесна роль, — серйозно погодилася Віра. — А якого коня ти хочеш?

— Білого! Як у принцеси!

— О, не починається ця тема… — Тихон зробив вигляд, що зітхає.

Аліса подивилася на нього з удаваним осудом.

— Чоловіче, твоя дочка хоче білого коня, а ти так реагуєш?

— Бо я вже бачу, як вона почне просити завести їй такого вдома.

— Я ж казала, що одного дня це станеться! — переможно вигукнула Аліса.

Ростислава щасливо хихотіла, ніби розуміла, що сьогодні вона головна у цій машині.

— Не бійся, тато, конячка буде жити в мене в кімнаті.

— Чудово, — Тихон зробив вигляд, що розчаровано похитав головою.

— Не слухай його, — Віра тихо змовницьки сказала Ростиславі. — Ми знайдемо для твого коня найкращий палац.

Дівчинка захоплено притиснулася до неї.

Віра почувалася спокійніше — хоча б на мить забула про іншу машину, яка все ще їхала позаду.

Коли машини зупинилися біля двоповерхового дерев'яного котеджу, всі одночасно видихнули — дорога була довгою, але не виснажливою.

Віра вийшла з авто, вдихаючи свіже повітря. Високі сосни оточували будинок, у повітрі пахло хвоєю та димом із каміна, який, судячи з усього, вже топили.

— Нарешті! — простягнув руки Олег, потягнувшись. — Готовий до розслаблення.

— Ти завжди готовий до розслаблення, — кинула Аліса, виймаючи з машини рюкзак Ростислави.

— А хто сказав, що це погано?

Поки всі розминалися, Тихон зайнявся організацією.

— Так, народ, розподіляємо кімнати, — він підняв руки, привертаючи увагу. — Тут три великі спальні та кілька менших кімнат.

— Де я буду? — одразу запитала Ростислава, тягнучи Тихона за руку.

— З нами, звісно, — усміхнувся він, підхоплюючи її на руки.

— А тьотя Віра?

— Я сама розберусь, — тихо пробурмотіла Віра, але ситуація її випередила.

Бо одночасно, ледь не в один голос, прозвучало:

— Віра може бути поруч зі мною.

Всі замовкли.

Тихон призупинився, переводячи погляд то на Марка, то на Вадима.

Кирило ледь помітно підняв брову, а Олег, здається, просто отримував задоволення від моменту.

— Я серйозно пропоную, — Марк перехрестив руки, не зводячи погляду з Вадима.

— І я, — спокійно додав Вадим, ніби не помічаючи напруги.

Віра помітно напружилася.

— Люди, я можу й сама вибрати.

— О, Віра, такий вибір, — Кирило хмикнув, явно розважаючись.

— Мені що, розіграти жереб? — підколола Аліса, а Тихон тільки потер скроні, ніби вже втомився від цього абсурду.