Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

Ростислава заплутано озирнулася на дорослих, а потім серйозно сказала:

— Тьотя Віра буде жити з нами.

Тихон полегшено видихнув.

— Справедливо, — він кивнув і з удаваною серйозністю додав: — Дякую за рішення, пані суддя.

Ростислава гордо кивнула, а Марк і Вадим так і не зняли напруги в повітрі.

Віра ж відчула величезне полегшення — хоча б поки що ця незручна ситуація вирішилася без відкритого конфлікту.

Але вона знала, що це ще не кінець.

Тихон записав у телефон хто де буде спати, а потім грізно глянув на компанію:

— Тепер розбираємо речі й не створюємо хаосу.

— А що, є варіант без хаосу? — підняв брову Кирило, закидаючи рюкзак на плече.

— Є, якщо ти не будеш розкидувати свої речі де попало, — Тихон вказав на нього пальцем, а потім перевів погляд на Вадима і Марка. — І якщо ви не влаштуєте змагання, хто перший розкладе футболки по поличках.

— О, я перший, — Марк безтурботно підкинув ключі в руці, ніби це було для нього питання честі.

Вадим нічого не відповів, лише коротко кивнув, але в його погляді читалося: «Це ще подивимося».

— Ой, чоловіки, — Аліса змахнула рукою, беручи Ростиславу за руку. — Пішли, Віро, подивимося, що там у нас у кімнаті.

Віра хутко зреагувала.

— Ідемо.

Жіноча частина компанії рушила до другого поверху, залишивши чоловіків з їхнім непомітним протистоянням.

Кімната, в якій Віра мала зупинитися, виявилася затишною, світлою, з великим дерев’яним ліжком і панорамним вікном із видом на ліс.

— Ну що, не дарма я настояла, щоб ти була з нами? — Аліса хмикнула, кидаючи рюкзак на крісло.

— Тут справді красиво, — Віра провела пальцями по дерев'яній рамі вікна, вдихаючи запах свіжого повітря.

Ростислава стрибнула на ліжко, явно задоволена:

— Я буду тут спати!

— Тобі своєї кімнати мало? — Аліса насупилася, але в її голосі звучала усмішка.

— Але тут тьотя Віра, — цілком серйозно пояснила дівчинка.

Віра розсміялася, підійшла і сіла поруч.

— Ростю, якщо ти будеш тут, то тато може засмутитися.

— Чому?

— Бо він любить, коли ти засинаєш поряд із ним і мамою.

Ростислава замислилась, а потім поважно кивнула.

— Добре. Але вранці я прийду сюди!

— Домовились, — Віра легенько ткнула її в ніс, і дівчинка щасливо заусміхалася.

Аліса спостерігала за всім цим із легким прищуром.

— Знаєш… ти дуже швидко стала її улюбленицею.

Віра знизала плечима, вдаючи байдужість.

— Я просто гарно підкуповую дітей.

Аліса задумливо всміхнулася.

— І не тільки дітей.

Віра відчула, як у неї всередині щось напружилося, але зробила вигляд, що не зрозуміла натяку.

Але вона знала, що Марк і Вадим у цей момент теж думають про неї.

І що ця поїздка ще буде нелегкою.

Віра ледь встигла розкласти речі у шафі, як із першого поверху долинуло гучне чоловіче «Ну що, хто готовий до пригод?»

— Тільки вони можуть ще не встигнути нормально оселитися, а вже знайти, чим ризикнути життям, — Аліса закотила очі, відкриваючи валізу Ростислави.

— Які ще пригоди? — Віра визирнула з кімнати, підозріло дивлячись вниз.

Олег стояв у центрі вітальні, розмахуючи ключами від квадроциклів.

— Я домовився, щоб для нас підготували чотири звіра! — гордо заявив він.

— Спасибі, але я пас, — першим відмовився Тихон, обіймаючи Ростиславу.

— Я теж, — Кирило тільки хитнув головою. — Занадто ціную своє життя.

— Чоловіки, — Олег зробив вигляд, що зневажливо зітхнув. — Гаразд, хто з найсміливіших ще залишився?

Марк, який до цього моменту розглядав карту місцевості, повільно усміхнувся.

— Я в справі.

— Я теж, — спокійно промовив Вадим, поправляючи куртку.

Марк повернув до нього голову, його усмішка стала ширшою.

— Ого. А ти точно впевнений?

Вадим ледь помітно знизав плечима.

— А чому б і ні?

— Просто пам’ятаю, як колись ти був більш обережним, — Марк хмикнув.

Вадим кивнув, ніби погоджуючись.

— Часи змінюються.

Марк пильно на нього подивився, а потім повільно кивнув, ніби приймаючи цей виклик.

— Тоді покажемо, хто тут швидший.

Напруга в повітрі знову стала відчутною.

Віра перемістила погляд з одного на іншого, зітхнувши.

— Чудово. Ще одне негласне змагання.

— Ти ж знаєш, що Марк не програє? — Аліса шепнула їй, злегка підштовхуючи ліктем.

— Знаю, — відповіла Віра, не зводячи очей із Вадима, — але мені здається, що Вадим теж.

Зовсім скоро це мало підтвердитися.

Гучне ревіння двигунів розрізало тишу лісу, коли Марк і Вадим одночасно рвонули з місця.

Під колесами квадроциклів вибухали грудки землі, розлітаючись у боки, а машини, ніби змагаючись одна з одною, неслися вузькою стежкою.

Віра стояла на узбіччі разом із Алісою, Тихоном, Кирилом і Олегом, спостерігаючи, як два чоловіки перетворюють розвагу на неофіційне змагання.

— Скажіть, що це не виглядає, як дуель, — Аліса склала руки на грудях, переводячи підозрілий погляд із одного гонщика на іншого.

— Це виглядає, як дуель, — Тихон спокійно відпив із термочашки чай.

Олег відкинувся на капот машини, посміхаючись.

— Чесно кажучи, я не бачив, щоб хтось ще так явно намагався довести свою перевагу, як ці двоє.

Віра навіть не намагалася заперечувати.

Бо Марк і Вадим вже не просто каталися на квадроциклах — вони перевіряли межі одне одного.

Марк різко вирвався вперед, його квадроцикл буквально виривався з-під контролю, але він лише сміявся, додаючи швидкості.

Вадим не відставав, зберігаючи повний контроль над своїм транспортом, і на повороті ловко зрізав кут, щоб порівнятися з Марком.

Аліса скептично звузила очі.

— Вони що, вирішили з’ясувати, хто більш небезпечний?

— Та ні, вони просто обговорюють це без слів, — Кирило глузливо усміхнувся.