BooksUkraine.com » Сучасна проза » Трагедія гетьмана Мазепи 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Трагедія гетьмана Мазепи" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 115
Перейти на сторінку:
Отреп’єв.

1654 р. – Анкудінов Тимофій Дементійович викритий як самозванець і четвертований у Москві. Відданий анафемі, вводився до списку анафематствуючих у тиждень православ’я аж до часів правління імператора Павла І.

Оголошувалась анафема розкольникам-старообрядцям.

1671 р. – Степан Разін.

1690 р. – собор під головуванням патріарха Іоакіма віддав анафемі і заборонив читати багато творів «южнорусских ученых, имеющих единоумие с папою и западным костелом».

1708 р. – Іван Мазепа.

1713 р. – відданий суду і анафемі «іконоборець» Д. Тверитінов.

1775 р. – Пугачов Омелян.

1856 р. – папа Пій ІX, автор «Сіллабуса», «Списку найважливіших “заблуждений нашего времени”», віддав анафемі пантеїзм, натуралізм, раціоналізм, соціалізм, комунізм, тайні товариства, біблійські товариства, принципи свободи совісті і відділення церкви від держави, тих, хто виступав проти церковної держави, і багато чого іншого.

1897 р. – Лео Таксіль, відомий письменник, критик клерикалізму.

1901 р. – Святійший синод відлучив від церкви графа Льва Толстого.

З 1983 року в Римсько-католицькій церкві після прийняття нового Кодексу канонічного права термін «анафема» більше не використовується.

У Російській православній церкві, як свідчить випадок з винесенням анафеми Філарету, не відмовилися від такої архаїки.

1970 р. – архієрейський собор Руської православної церкви за кордоном оголосив анафему В. І. Леніну – так-так, тому самому.

1997 р. – Якунін Гліб Павлович.

1997 р. – Філарет (Денисенко), патріарх Української Православної церкви Київського патріархату.

Якось у розмові з працівниками ЗМІ патріарх Філарет, коли зайшла мова про гетьмана Мазепу, зауважив:

– Український патріотизм сьогодні можна визначити безпомильно по тому, хто як ставиться до Української православної – і незалежної – церкви Київського патріархату та до гетьмана Івана Мазепи. Якщо позитивно – це істинні наші патріоти, справжні українці, які вболівають за нашу справу і яким Україна не байдужа, навпаки – рідна і єдина у світі білому.

Адже для нас, українців, Іван Мазепа є чимось більшим, як для історії й літератури! Для нас Великий Гетьман є національним героєм, втіленням ідеї нашої державності й незалежності! Ідеї самобутності й державності, що заглухли після упадку Великого князівства Руського (Київського, а потім Галицького), відроджуються в Хмельницькому, Дорошенкові й Мазепі. Але в особі Мазепи втілюється самостійницька ідея після довгої еволюції в цілком викінченій формі. Мазепа є квінтесенція нашого народу, яко нації! Ось чому Богдана Хмельницького може поважати і «малорос», і «просто руський»: гетьмана ж Мазепу лише українець (Характерник гетьман Мазепа. – Львів, 1924, народна бібліотека «Просвіти», ч. 27).

Так хто кого зрадив?

1850 року, 18 серпня, перебуваючи в Переяславі, Тарас Шевченко написав коротесенький за розміром, а за змістом і напругою рівний поемі вірш «Якби-то ти, Богдане п’яний…», що повністю був надрукований у «Кобзарі» 1876 року видання.

Так-так, у тому Переяславі (до 1943 року – Переяслав-Хмельницький, місто обласного підпорядкування Київської області), що в 1648–1781 роках був центром Переяславського полку, містом, де в 1654 році відбулася сумнозвісна, нещаслива для України так звана Переяславська рада, що перекреслила на століття незадовго до того здобуту нашу незалежність. Місто, де на честь 300-річчя «возз’єднання» (так званого «возз’єднання») України з Росією встановили помпезний монумент…

Отож 18 серпня 1859 року, будучи в Переяславі, Тарас Шевченко відвідав храмове свято в Переяславському соборі, де Богдан Хмельницький, згнітивши гідність – гетьман, глава держави, – присягав на вірність – він, глава незалежної держави! – присягав – з якої-такої трясці? – російському цареві Олексію Михайловичу. При тім, що російський цар присягати на вірність Україні відмовився, і це не насторожило гетьмана…

Побувши на святі, Тарас Шевченко з гіркотою написав згадуваного вірша:

Якби-то ти, Богдане п’яний,

Тепер на Переяслав глянув!

Та на замчище подививсь!

Упився б! здорово упивсь!

І препрославлений козачий

Розумний батьку!.. і в смердячій

Жидівській хаті б похмеливсь

Або в калюжі утопивсь,

В багні свинячім.

Амінь тобі, великий муже!

Великий, славний! та не дуже…

Якби ти на світ не родивсь

Або в колисці ще упивсь…

То не купав би я в калюжі

Тебе преславного. Амінь.

Все зрозуміло (принаймні позиція Кобзаря та його не вельми приваблива оцінка гетьмана Хмельницького) і без коментарів. Але член-кореспондент АН УРСР С. П. Кирилюк, редактор тому, так – звичайно ж, у згоді з редколегією тому (Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах. Видання АН УРСР та Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченкта, том другий) прокоментував:

«Вірш написаний у день храмового свята в Переяславському соборі, де Богдан Хмельницький у 1654 р. присягав на вірність цареві Олексію Михайловичу. Загальний настрій твору пояснюється кричущими фактами соціального й національного гноблення українського народу царським урядом і поміщиками, які поет спостерігав, подорожуючи по містах, селах і поміщицьких маєтках України влітку 1859 р. У своїй палкій ненависті до царизму й кріпосництва Шевченко не міг повністю оцінити прогресивне значення діяльності Богдана Хмельницького, присяга якого цареві мала, на його погляд, лише негативні наслідки.

Ставлення Шевченка до Б. Хмельницького визначив той факт, що «на Україні царизм ліквідував місцеве самоврядування, люто придушував національно-визвольний рух, присікаючи прагнення до створення української державності, проводив насильственну політику русифікації, перешкоджав розвиткові української мови і культури» (Тези до 300-річчя возз’єднання України з Росією. – К.: Держлітвидав УРСР, 1954. – С. 12).

Тоді була тяжка година для України (а втім, коли вона була у неї легкою?), як прийшов до влади Іван Мазепа: країна козаків була розділена на дві половини. І вони боролися між собою: одна на боці Москви, інша – на боці Польщі.

Одні хотіли мати над собою чужого царя і бути його холопами, інші – короля і згодні були бути навіть його бидлом. Тобто худобою.

Тож і дві дороги слалися перед Україною і, здавалося, що й будучин у неї буде дві, а тому – жодної.

Але ні ті, зі своєю орієнтацією на Польщу, ні ті, що на Росію націлились, не влаштовували Мазепу. У нього вже тоді був свій, а отже, третій шлях. І – єдиний. Україна має бути незалежною. Ніяких Росій, ніяких Польщ! Україна ні від кого не залежна, вільна, горда, сильна і самодостатня держава світу.

Як писатиме через віки Василь Симоненко, звертаючись до України-матері:

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю…

Навіть за есересерівської червоної імперії, що була створена навзамін царсько-самодержавної, утримувалась Кремлем і була, по суті, Російською імперією, тільки не під двоголовим орлом, а під серпом та молотом і червоними прапорами та ленінсько-більшовицькою ідеологією, так ось навіть тоді влада й ідеологія визнавали – мусили визнавати, адже все було очевидним і без їхнього визнання, – що «на Україні царизм ліквідував місцеве

1 ... 66 67 68 ... 115
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія гетьмана Мазепи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія гетьмана Мазепи"