Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"

Я закип'ятив воду, а Мод заварила каву. І яка ж смачна виявилась та кава! Крім того, я підсмажив м'ясні консерви з розмоченими галетами. Сніданок вийшов добренний, і ми сиділи біля вогню куди довше, ніж годилося б заповзятливим мандрівникам. Сьорбаючи гарячу чорну каву, ми обговорювали своє становище.

Я був певен, що ми знайдемо якийсь пост в одній із бухт, бо знав, що ліжбиська на Берінговому морі охороняються. Але Мод, — мабуть, щоб підготувати мене до можливого розчарування, — висунула думку, що ми відкрили нікому не відоме ліжбисько. Настрій у неї був гарний, і вона говорила про наше скрутне становище досить весело.

— Якщо ваша правда, — сказав я, — тоді нам треба буде готуватися до зимівлі. Нашого харчу не вистачить, але тут є котики. Восени вони відпливають, а отже, скоро мені доведеться вже подумати про запас м'яса. Мусимо також зробити якийсь курінь і назбирати чимбільше дров. Та й натопити котикового лою для освітлення теж треба. Словом, роботи в нас буде подостатком, якщо ми не знайдемо на острові людей. Хоч я таки певен, що на острові люди є.

Однак вона мала слушність. Ми довго пливли в піввітру попід берегом, обдивляючись у бінокль кожну бухточку, і кілька разів приставали до берега та висідали, проте ніде не знаходили ніяких ознак людського житла. Правда, скоро ми переконалися, що не ми перші висіли на Острів Зусиль. На березі сусідньої бухти ми знайшли розбиту шлюпку. То була промислова шлюпка, бо мала кочети, обмотані плетеницею, на прові з правого боку стояк для рушниці, і я прочитав напівстертого написа білою олійною фарбою: «Газель № 2». Шлюпка лежала тут давно, бо її вже наполовину занесло піском, а дошки потріскались і почорніли від негоди. На кормі я знайшов іржаву рушницю десятого калібру й надломлений кортик, геть переїдений іржею.

— Їм пощастило вибратися звідси, — сказав я бадьоро, хоч серце моє аж завмерло, коли я подумав, що десь тут, на цьому березі, можуть лежати побілілі людські кістки.

Мені не хотілося, щоб настрій Мод затьмарився від цієї знахідки, тому я знову відштовхнув нашу шлюпку від берега й поплив попід північно-східним мисом. У південній частині піщаного надбережжя не було; незабаром після полудня ми обійшли чорний виступ берега і закінчили своє плавання навколо острова. Він мав у обводі десь миль із двадцять п'ять, а завширшки був від двох до п'яти миль. Перебувало на острові, навіть за найскромнішою оцінкою, тисяч двісті котиків. З південно-західного кінця острів був найвищий і помалу нижчав до північного сходу, де берег підносився над водою всього на кілька футів. За винятком вашої бухточки, скрізь береги були положисті й через півмилі від води переходили, сказати б, у скелясті луки, порослі мохом і тундровою травою. Там і вилежувались табуни котиків; старі самці стерегли свої гареми, а молоді трималися зосібна.

Докладнішого опису Острів Зусиль не вартий. Усюди якщо не гострі скелі, то болота, і з усіх боків відкрита дорога штормовим вітрам: морські хвилі невпинно вгризаються в його береги; повітря весь час аж гуде від реву двохсот тисяч морських тварин. Сумне це й непривабливе оселисько. Мод, що готувала мене до можливого розчарування й була бадьора та жвава цілий день, раптом сама зажурилась, коли ми повернулися до нашої бухточки. Вона мужньо силкувалась приховати це від мене, але, розпалюючи багаття, я знав, що Мод тихенько плаче в наметі, увіткнувшись обличчям в укривало.

Тепер була моя черга вдавати веселого. Я намагався грати свою роль якнайкраще і, певно, мав успіх, бо Мод знову заусміхалась і навіть, збираючись зарання спати, заспівала мені пісню. Це я вперше чув її спів. Я лежав біля вогню і слухав у захваті: вона таки в усьому, геть в усьому була правдивий митець і голос мала хоч і не сильний, та на диво приємний і виразний.

Я, як і перше, поклався в шлюпці і тієї ночі довго не міг заснути. Дивлячись на зорі, яких так давно не було видно на небі, я обмірковував наше становище. Такої відповідальності, яка лежала на мені тепер, досі я не знав. Вовк Ларсен мав рацію, кажучи, що я стою на батькових ногах. Мої повірники дбали за мене про мій маєток. Я не знав узагалі ніякої відповідальності. Лише на «Привиді» я навчився відповідати за себе. А нині вперше зроду на мене лягла відповідальність за когось іншого. І мов навмисне та відповідальність була щонайтяжча, бо ж я відповідав за жінку, що була для мене єдиною в світі, моєю любою «жіночкою», як я ніжно називав її подумки.

РОЗДІЛ XXX

Не дивно, що ми назвали той острів Островом Зусиль. Цілих два тижні ми гарювали, щоб збудувати халупу. Мод уперто силкувалася допомагати мені, і я мало не плакав над її подряпаними закривавленими руками. Та воднораз я й пишався нею. Ця тендітна, пещена жінка вміла просто героїчно терпіти наші тяжкі знегоди й змушувати себе до надсадної, мов у простої селянки, праці. Вона носила своїми руками каміння, що з нього я складав стіни, і слухати навіть не хотіла, коли я благав її покинути цю роботу. Та врешті вона погодилася взяти на себе щось легше: варити їжу та збирати на зиму дрова й мох.

Стіни будовано без великих труднощів, і все йшло добре, поки я не став перед проблемою даху. Яка користь із чотирьох стін без покрівлі? Але з чого ж її зробити? Щоправда, ми мали дві пари запасних весел. Вони могли правити за крокви; та чим я їх укрию? Мохом — нічого не вийде. Тундровою травою — теж. Вітрило ж було нам потрібне для шлюпки, а брезент уже почав протікати.

— Вінтерс покрив свою хатину шкурами моржів, — сказав я.

— А тут є котики, — докинула вона.

Другого дня ми подались на полювання. Я не вмів стріляти, але почав учитись. Витративши на трьох котиків із тридцять набоїв, я побачив, що мені їх не вистачить навіть, щоб навчитися стріляти. Вісім набоїв уже пішло на розпалювання багаття, поки мені спало на думку зберігати жар, прикриваючи його сирим мохом, і в моїй скриньці залишалося тепер не більше як сотня набоїв.

— Нам треба бити котиків кийками, — заявив я, переконавшися, що стрільця з мене не вийде. — Я чув на «Привиді», що їх і так б'ють.

— Вони такі гарненькі, — заперечила Мод, — що я навіть подумати не годна, як ми будемо це робити. Це ж просто звірство. Інша річ