BooksUkraine.com » Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том третій 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"

129
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Твори у дванадцяти томах. Том третій" автора Джек Лондон. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 156
Перейти на сторінку:
поруч неї. Так ми висадилися на наш «Острів Зусиль» — двоє людей, що, пробувши стільки на морі, почувалися тепер хворими на «земну хворобу», як ото люди в морі хворіють на морську.

РОЗДІЛ XXIX

— От дурень! — голосно вигукнув я спересердя.

Я допіру розвантажив шлюпку і переніс усе, що було в ній, вище на берег, туди, де я вирішив розташуватись. На березі був плавник, хоч і небагато, і коли я глянув на бляшанку кави, взяту з комори на «Привиді», мені спало на думку розпалити багаття.

— Ну й ідіотище! — не вгавав я.

— Що ви, що ви! — промовила Мод лагідно-докірливо, а тоді поцікавилась, чому саме я дурень і ідіотище.

— Нема ж бо сірників! — простогнав я. — Я не взяв жодного сірника. І тепер у нас не буде ні гарячої кави, ні юшки, ні чаю, нічогісінько.

— А хіба… Робінзон Крузо не тер паличку об паличку? — протягло сказала вона.

— Знаєте, я досить начитався розповідей людей, що самі зазнавали корабельних аварій. І всі вони марно пробували здобути вогонь у такий спосіб, — відказав я. — Пригадую Вінтерса, газетного репортера, що побував на Алясці й у Сибіру. Раз якось у клубі він розповідав нам, як намагався добути вогню за допомогою двох цурпалків. Виглядало воно дуже кумедно. Оповідач він був незрівнянний, але це була історія невдачі. Пригадую, наприкінці він сказав, блиснувши своїми чорними очима: «Панове, в полінезійців воно виходить, виходить і в малайців, але даю вам слово честі, що білий цього не втне».

— Та досі ж ми обходились без вогню, — сказала Мод весело. — Якось обійдемося й далі.

— Але ж кава, подумайте лишень! — кричав я. — І то добра кава, я знаю. Я взяв її з власних запасів Ларсена. А подивіться-но, які чудові дрова!..

Мушу визнати, що мені таки прикро хотілося кави, а незабаром я довідався, що й Мод дуже любить той трунок. До того ж ми так довго були без гарячої страви, що все у нас захолонуло всередині так само, як і зовні. Щось гаряче нас би дуже покріпило. Однак я облишив нарікати і почав робити з вітрила намет для Мод.

Мавши весла, щоглу, шпринт і гік, та ще й чималий запас линви, я був певен, що легко з цим ділом упораюся. Але мені бракувало досвіду, тим-то доводилося без кінця пробувати й так, і сяк і винаходити самому навіть найпростіше. Поки я зробив намет — і день минув. А вночі пішов дощ, намета затопило, Мод промокла і мусила повернутися знову в шлюпку.

Другого ранку я обкопав намет неглибоким рівчаком, та за годину раптовий подув вітру, що налетів з-за скелястого муру, зірвав мій намет і кинув на пісок ярдів за тридцять.

Мод посміялася з мого похнюпленого виду, а я сказав:

— Тільки-но вітер стихне, я попливу в шлюпці оглядати острів. Тут в десь, певно, пост і люди. А кораблі мусять відвідувати пост. Хіба можливо, щоб ці котики не були під охороною якоїсь країни? Але, перш ніж відпливти, я хотів би влаштувати вас тут по змозі вигідніше.

— Я воліла б із вами попливти, — тільки й відказала вона.

— Вам би краще залишитись. Ви й так досить натерпілися. І без того це диво, що ви ще живі. Не така це велика приємність — пливти в шлюпці чи то під вітрилом, чи то на веслах під дощем. Вам потрібен відпочинок, і я хотів би, щоб ви залишилися тут і відпочили.

Якась підозріла волога застелила її прекрасні очі; вона опустила їх долі й відвернулася.

— Я радніша б із вами попливти, — сказала вона тихим голосом, у якому чулося благання. — Я могла б хоч трошки помогти вам… — Її голос урвався. — А коли що-небудь станеться з вами? Подумайте, як я тут залишуся сама.

— О, я буду дуже обережний, — відповів я, — і не запливу так далеко, щоб не вернутись до ночі. Одно слово, я гадаю, що вам куди краще залишитись, відпочити і як слід виспатись.

Вона повернулась і подивилася мені в очі. Її погляд був рішучий, але лагідний.

— Будь ласка, прошу вас, — сказала вона лагідно, дуже лагідно…

Я набрався духу і знову похитав головою. А вона все чекала й дивилась на мене. Я шукав слова, щоб відмовити вдруге, але вже сам вагався. Та ось радісний вогник блиснув їй в очах, і я зрозумів, що програв. Після такого несила було сказати «ні».

Пополудні вітер затих, і ми почали готуватися, щоб вирушити завтра вранці. Потрапити в глиб острова з нашої бухти було неможливо, її оточувала висока й стрімка скеляста стіна, що обабіч сягала до самої води.

Ранок був похмурий і сірий, але спокійний. Я прокинувся завчасу й почав ладнати шлюпку.

— Дурень! Кретин! Єгу! [29] — зарепетував я, вирішивши, що час будити Мод. Та цього разу я кричав в удаваному розпачі, а сам без кашкета весело витанцьовував на березі. Відкинувши край вітрила, Мод вистромила голову.

— Що там таке? — сонно запитала вона, хоч і не без цікавості.

— Кава! — закричав я. — Що ви скажете, коли я вас пригощу філіжанкою кави? Гарячої кави… просто з вогню?..

— Боже мій! — пробурмотіла вона. — Як ви налякали мене! Це жорстоко. Я вже заспокоїлася, змирилася з думкою, що ми її не матимемо, а тепер ви знов дражните мене.

— А ось дивіться! — сказав я.

Біля підніжжя навислих скель я назбирав трохи сухото ломаччя й трісок і наколов та настругав їх для підпалу. Із свого записника я вирвав аркушик паперу, а зі скриньки з набоями добув один набій до дробовика. З нього я ножем виколупав клейтух і висипав порох на рівний камінь, потім витяг з гільзи капсуль і поклав на камінь у купку пороху. Все було готово. Мод виглядала з намету. Держачи папір у лівій руці, я вдарив по капсулі каменюкою. Збилась хмарка білого диму, блиснуло полум'я, і край паперу зайнявся. Мод радісно заплескала в долоні.

— Прометей! — вигукнула вона.

Але я не мав часу ділити з нею ту радість. З маленьким вогником треба було поводитись обережно, щоб він як слід розгорівся. Я підкладав стружку за стружкою, тріску за тріскою, поки нарешті вогонь затріщав, охопивши їх полум'ям. Ніколи я не сподівався, що нас приб'є до безлюдного острова, тим-то й не взяв з собою ані чайника, ані якого іншого куховарського начиння; але тим часом я скористався черпаком із шлюпки. А згодом, коли ми під'їли частину консервів, порожні бляшанки (а їх було немало) замінили

1 ... 65 66 67 ... 156
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том третій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том третій"