Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що, боїтеся? Панські видумки! Лю’, тут самогон!
І перший хапає пляшку й заспівує:
— Пияк має, пияк п’є, пияк п’є...
— Пиякові бог дає, бог дає,— підхоплює оглушливим хором уся компанія. І сусідня кімната вже гримить тріумфальним, на повні груди чоловічим співом. В кухні під столом поблискують все нові й нові пляшки. З кімнати в сінешні двері гукає коваль:
— Йдіть сюди, хлопці! Вже можна!
— За наше парубоцьке!
— Тільки ти, Семене, винцем...
Вибухає оглушливий регіт.
Юр із. Кондерівною пробиваються до дверей, шукають поглядом Павлинку. Та Павлинка у кутку, заспокоює малих — і попрощатися ніколи.
Агнешка вже на подвір’ї наздогнала їх.
— Дякую тобі, Юре, за все. Збильчевським подякуй теж.
— Нема за що.
Нашвидку прощається з ними, не затримує, бо розуміє їх поспіх. Повертає назад. У найдальшому кутку сіней помічає тісний гурт чоловіків, що пригощаються горілкою просто з пляшок. У кухні п’яний гармидер. Треба допомогти Павлинці дати раду з дітьми. Порозумілися швидко і, пробиваючись крізь метушливий гамір, виводять до Агнещиної кімнатки Мар’янека й Яська, Томека й Елю. Тільки Кася-бруднуля вперлася й не хоче йти від мами. І нічого не можна було зробити. Агнешка залишає Касю з Павлинкою, а сама, ледве стримуючись, тікає з кухні. Вже добігає до своїх дверей і раптом під східцями на горище помічає дрібну, скулену постать.
— Улю! Що це ти?
Налякана Уля не відповідає.
— Ходи зі мною! — І витягує її за руку із закамарка.
А в Агнещиній кімнаті хазяйнують Павлинчині діти.
Збилися коло столу, з подивом розглядають суденце.
— Боженьки! Яке ж гарненьке! — вихоплюється в Улі захоплений вигук.
— Підходь ближче, подивись.
— А що то? — питає Ясько, схвильований першими гостинами в учительки.
— Корабель,— інформує його Мар’янек зверхньо, бо ж був тут уже, бачив.
— «Ко... Ко... лумб»,— намагається прочитати напис на борту Ясько.— Що це означає?
— Була така велика людина.
— Велика...— побожно шепче Уля.— Хіба святий.
— Завтра я вам розповім про нього в школі. Приходь і ти, Улю.
Стук у бічні двері перебиває розмову.
На порозі виростає Тотек.
— Я все чув, пані. Я все знаю, що робиться.
— Гаразд. Заходь і ти.
— Не можу. Я мушу терти картоплю на компреси.
А її так багато.
— На які компреси?
— Для мами.
— А де мама?
— Кудись пішла. Мені це страшенно набридло.
— А ти знаєш, що зроби? — вирішує Агнешка.— Запроси до себе все оце товариство. Елька допоможе тобі терти картоплю, а решта нехай поводиться чемно, бо й мені ще треба трохи попрацювати.
— Але ви зоставите нам кораблика,— торгується Томек, а Мар’янек його підтримує:
— Залишіть, пані, його Фонфеликові.
— Гаразд, хай буде так. Тільки не зіпсуйте.
— Я вже їх допильную,— запевняє по-дорослому Еля.
— А я Залишуся з вами,— тихо вимовляє Уля й дивиться благально.
— Так, Улю, зостанешся зі мною,— погоджується Агнешка з якимось блиском в очах.
Незабаром у кімнаті залишилося їх двоє.
— Сідай, Улю,— заговорила вона лагідно.— І розказуй, що з тобою.
Уля глибоко вдихнула повітря.
— Я втікала від бабці. Не могла я йти на ті хрестини, то пішла до Тотека. Ну, і спіткала пані Пживлоцьку. А пані Пживлоцька сказала, щоб я...— на мить дівчатко замовка,— щоб я не приходила, бо...
Замовкає і похиляє голову.
— Але до школи ти завтра прийдеш же, правда?
— Не пускає мене бабця до школи.
— Я з бабусею поговорю, щоб вона тобі не забороняла.
— Не допоможе.— І по паузі: — З мене діти сміються...
— Не будуть сміятися, от побачиш.
Підводить її голівку, дивиться дівчинці просто в очі.
— А знаєш, Улю, ти така гарна, вродлива! — І Агнешка обережно розв’язує й здіймає хустину.— Оце тільки псує твій вигляд. Може, обстригти тебе? Добре? Ти не бійся. Через
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.