BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 111
Перейти на сторінку:
бiчком, бiчком, немов пливе по водi; а яка з п'я­нiших схопиться за запаску, пiднiме її трохи та - гай-гай по хатi, як шулiка за курчатами... Смiх, регiт, крик... А Чiпка знай до жида: давай те! подавай друге! неси третє! Лушня у танцях, як не перерветься, музику перетанцьовує; Пацюк на язицi, як на балалайцi, вибиває; один тiльки Матня, роздутий, червоний, як жар, з сонними, п'яними очима сидить у кутку, куняє: оце прокинеться, вип'є, зареве, як бугай, на всю хату, та й знову притихне - куняє...

Гульня розвернулася на всi боки. Забули про свято, забули про бога, забули про домiвку. З ранку до вечора, з вечора до ранку одно п'ють та гуляють. Жiнки, не бачи­вши третiй день чоловiкiв у вiчi, пiдняли такий галас, немов на село найшла кара божа або пожежа половину села виполонила.


- Оце напасть господня! оце лихо несподiване! - желi­пали вони. - Такого ще зроду-вiку нiколи не було!.. Бог дав свято - в церков пiти, богу помолитись, а вiн у шинку мо­литвує! Бог дав свято, щоб дома з дiтьми та з жiнкою лю­бо-тихо провести, а вiн у шинку з п'яницями та волоцюгам­и гуляє! Треба хоч до батюшки пiти, щоб яку поку­ту наложив на розп'яницю з п'яниць.


Деякi таки знялись, пiшли - не до батюшки, а до мату­шки жалiтися. Матушка почастувала їх горiлкою й обiцяла розказати, як устане, батюшцi. Молодицi верну­лись додо­му, а чоловiкiв усе-таки нема... Вони ще заполо­нили в ту гущу й дяка. Дяк цей старий уже був, - у пiст, бувало, "алi­луї" не виведе, такий старий. А вхопивши ча­рку та другу тiєї живицi-дурницi, й вiн побадьорнiшав трохи. Де та й си­ла взялася, мiць прибула! Спiває з моло­дицями так тонко та голосно, мов молоденька дiвчина. А це, випивши ще ча­рку, як пiдбере поли в балахона, як ухопе товсту, чер­во­нопику молодицю, та ну гоцака садити. Тiльки борода та коса майтолає, а вiн - так халя­сує, так халясує... Аж упрiв, аж мило на йому лягло. Чоло­вiки регочуться, а молодицi коло його, щоб ще дужче роздратувати, так увиваються, так увиваються: одна втомиться, друга її мiсце заступає...


- Що ж усе танцювати та танцювати, - крикнула одна реготуха: - якби ви нас, дяче, повозили ще!


- Бач, чого сучi дочки захотiли! Бач, чого їм замануло­ся! - взявшись у боки, каже дяк: - Шукайте санчат, пово­жу вже... Один тому час, що батько в плахтi!


Де взялися й санчата. Витягли дяка з шинку надвiр, запрягли; насiдало молодиць повнiсiнькi санчата, ще й зверху; дяк аж угинається та самотужки пре, а молодицi - спiвають та вигукують, як на весiллi... А це одна як схопи­ться, як пiдбiжить до дяка:


- Нема, дяче, мiсця! нема, дяче, мiсця! Ну, я сяду верхи! Повози й мене!


- Сiдай, бiсова! - кричить дяк, перегнувши спину. Молод­иця скочила; дяк не здержав, поточився, впав; моло­диця зверху... Другi позскакували з санчат, та й собi туди - пхаю­ться, падають... А чоловiки: "мала купа! мала купа! на купу! на купу!.." Навалило молодиць стiльки, що трохи дяка не задавили. Витягли його - ледве дише... Регiт, гвалт... Здурi­ло село!


Гульня розв'язала язики, розбуркала зомлiлi, пригнiчен­i душi, розкорписала тi врази, що глибоко крилися в серцi... Серед гульнi згадали пiщани й за два роки...


- А що ж це воно, братця? - заводить хто з крiпакiв: - це так - два роки робили та й дурно?!.


- Авжеж дурно!


- Чого ж дурно? Адже цар дав волю: живи, де хоч, роби, що знаєш... Ну, щоб, бач, уже не зовсiм i їх обiйти - неситу ту прожир: - "поробiть, мов, люди добрi, ще два роки, - хай уже вони звикнуть за цей час з думкою, що вас не буде!" Так як же вiн дума: ми йому цi два роки дурно робили? дурно втрачалися?.. Адже якби я до хазяї­на став, то рублiв би сотню заробив... А в його як?


- А так: робив-робив, та й виженуть з двору в три ви­рви...


- Нi, чорта з два! Менi рощот давай... он що! Ми знає­мо вашi каверзнi... Буде того, що над нашими дiдами та бать­ками знущалися та з нас воду виварювали... Заплати ж менi хоч за цi два роки!


- Заплачу... наставляй кишеню! - смiявся другий, твере­зiший.


- Чого ти смiєшся?.. I заплатить! Пiду, скажу: давай рощот! - i дасть...


- По гамалику...


- Чого по гамалику?.. А в Побиванцi? га, в Побиванцi?.. Ад­же дав? Хати дав, грунти дав... Затялись в одну шкуру: давай рощот! - i дав... Брат рiдний дав; а наш би то й нi?.. Еге! Якби ми не такi дурнi... А то - сидимо собi мовчки, мов не про нас рiч... Рощот давай! в одно слово: рощот!


- Толкуй...


- Дурню, а не толкуй!


- Ти сам дурень... Залив очi та сам не знаєш, що вер­зеш...


- Що ж я верзу?.. кажи: що? - сучиться п'яний.


- А то... що як почує хто, та шепне туди... Ти знаєш, яка вiн сила?.. Буде ще!


- Що ж менi буде? Нiчого не буде, бо правда! А ти все-таки дурень...


- Не дури лишень, бо щоб сам не здурiв.


- А що, битимеш, може? Битимеш? Ну, бий!


- Хай тебе лиха година поб'є без мене! Одчепись, сата­но!


- Нi, бий!.. Сякий-такий сину, бий!.. . Та й пiдставляє ли­це. Супротивник осувається назад, наставивши обидвi руки, щоб, бува, з п'яних очей, це креснув зачепа...


Люди збiгаються з усiх бокiв: оступлять, дивляться - що далi буде.


- Бий, кажу!.. - кричить перший та хвiть другого по -ли­цi... Той - здачi. Зчепилася бiйка... Крик-гвалт... Насилу роз­боронили люди, та й ведуть знову в шинок "мирову пити", щоб справдi не дiйшло, бува, до того... Хто вину­ватий, хто правий? гаразд не знав нiхто... У кожного була думка, що добре б i рощот одiбрати; був i острах того... "А як не дасть, та ще... не доведи боже, щоб гiрше не вийшло!"


Одначе горiлка взяла своє. Чим далi, то все бiльше в дуж­че виступала правда першого; а острах другого нехая­ли, як легкодухого чоловiка. Зашумiло село, як на пригру бджоли: смiливий i несмiливий збиралися в купи, гомонi­ли, радились, змагались... I ходили до жида в ши­нок мо­горичу пити...



Минуло водохрестя. Час би за роботу братись... Та чи до роботи, коли день у день зберуться або

1 ... 66 67 68 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"