Читати книгу - "Смерть моя, життя моє, Ерато Нуар"

ГЛАВА 36

– Тепер уже неможна. Всю доступну Іньє ми зібрали в них, а без неї жінка не може зачати драхха.

Намагаючись не видавати бурхливого полегшення, я розслабилася. Попросила:

– Будь ласка, продовжуй. Що далі?

– Людям це не дуже подобалося, ясна річ. Нас вважали чужинцями, прибульцями та загарбниками.

– Чого б це, цікаво, – фиркнула я.

Еллінге ткнувся носом мені в плече, вдихнув запах волосся.

– Мені шкода, що ти не розумієш, Іві. Хаос наступає. Нам довелося покинути свій світ, бігти, бо... бо шлях Хаосу був відкритий. Ми принесли вам свої знання та досвід. Але ви нам не вірите. А коли зрозумієте... може бути вже запізно. Можливо, вам також доведеться шукати інший світ. Світ без драконів, – я відчула гірку усмішку, яку він сховав у моєму волоссі. – А може, й без магії.

– Якби ви не приховували хоча б від нас, ніатарі...

– Я вже тобі казав. Раніше не приховували, але... кожному знанню свій час. Жінці все розповідають, коли вона готова до цього. Якщо готова.

– Дуже зручна позиція.

– Ми співіснуємо вже кілька століть. Багато чого перепробували. Це найкраща позиція наразі.

Зітхнувши, я вирішила не сперечатися. Дізнатися якомога більше.

– Люди не вважали ваші позиції найкращими, – відповіла обережно. – Але ви щоразу пригнічували їхні повстання... замість того, щоб вирушити на пошуки світу, якому ваші знання та досвід були б більше до вподоби.

– Ми шукали. Але там з Іньє ще гірше.

– Тобто ви таки виходили зі своїх інтересів!

– Звичайно. Як і ви. Ваші чоловіки завжди захищали своїх жінок. Ми поступилися. Це ваш світ. Вирішили відновити, наскільки можливо, традицію набувати ніатарі. Було укладено угоду. По ній ми відбираємо лише найсильніших дівчат. Рівно стільки, скільки необхідно для підтримки нашого роду. Із сімей, де не менше двох дітей. Ми бережемо їх більше, ніж самі люди іноді бережуть своїх жінок. Ми не одружуємося повторно, якщо ми вже маємо дитину.

– Чому? – вирвалося. – Ви ж не відмовляєтесь від жінок зовсім! Невже краще... вбивати тих, у кому взагалі немає сили?

– Не краще, Іві. Але у нас немає протизаплідних. У цьому світі довелося від них відмовитись, бо це була б непоправна розтрата Іньє. А жінки, яких ми знаходимо... вони знають, на що йдуть. Ми не обманюємо. Зазвичай вони приходять за грошима або за насолодою. Ми виконуємо свою частину договору. Виплачуємо гарну компенсацію. Забезпечуємо їх позашлюбних дітей, зцілюємо рідних. Або даємо їм самим померти щасливими, якщо вони вже приречені.

– Жах який... – по шкірі пробіг озноб, і я пересмикнула плечима, які Еллінге відразу ж покрив поцілунками.

Обернулася до нього, бажаючи бачити очі. Яскраву синяву без тіні темряви. Вертикальні зіниці, що світилися розплавленим сріблом. Сині пасма, які падали мені на груди.

– А ваші повстання... Люди щоразу звертаються до Хаосу. Це не ми нацькували хіррів на вас. Це ви їх на нас. Ми стаємо на захист Ерсе... бо він уже й наш світ. І іншого ми не маємо. Але постійно з'являються маги, які вважають, ніби вони справляться. Відкривають шляхи хаоситам, через що збільшується Розлом.

– Розлом? – нахмурилася я.

– Розлом – саме те, що дозволяє силі пересуватися між світами. Не було б його, ми б не потрапили у ваш світ. Але й Хаос чує цю вирву і теж намагається прорватися. Ми тримаємо його.

– Саме тому... ви не даєте нам навчатися магії?

– Саме. Замість того, щоб допомогти нам утримати Розлом, ваші маги лише додають нових дірок у просторі. Хаос давно поглинув би ваш світ. Як і багато інших світів, де магам дано дуже багато влади. Їм здається, вони можуть упоратися з хаоситами. Хаос хитрий і до певного часу переконує їх у цьому.

– Не розумію, – пробурмотіла я. Згадалися слова Картера, що з Хаосом можна домовитись.

– Тобі подобається Грегорі? – несподівано спитав Еллінге, схилившись наді мною, придавивши своїм тілом. Очі в очі.

Зараз я могла витримати його погляд. Я не відчувала загрози чи ревнощів... а ще усвідомлювала, що я перед ним чиста.

– Можливо, – погодилася обережно. – Якби тебе не було... можливо, він зміг би мене зацікавити. Але до чого це питання?

– Саме так ми втратили своїх жінок. Вони мали право вибору. За жінкою залишалося рішення, хто стане батьком дитини. Хто зможе назвати її ніатарі. Чоловіки-драххи завжди відчували цей зв'язок сильніше. Захистити свою істинну, поєднати її Прада зі своєю. А жінки... жінки слабші. Їх легше обдурити, увести. Хаоситам вдалося зачарувати наших жінок, втертися до них у довіру, зруйнувати споконвічний зв'язок наших істинних пар. Але насправді їм потрібна лише сила Прада. Завжди лише сила. Коли ми зрозуміли, що відбувається, було вже надто пізно. Хаос поглинув майже всю Іньє. Спершу перестали народжуватися дівчатка. Потім – загинули останні жінки. Наш світ поринув у Хаос, а нашим батькам, кільком десяткам драххів, що вижили у війні, довелося втекти.

Якийсь час я мовчала. Обмірковувала почуте.

Еллінге продовжував погладжувати моє обличчя, волосся, розглядаючи таким поглядом... дуже, дуже дивним поглядом. Наче хотів надивитись перед... чимось.

– То Грегорі... – почала я.

Це що ж, храмовники підібрали для ніатарі... та не може бути!

– Так, – кивнув Еллінге. – Грегорі хаосит. Як і цей, другий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно