Читати книгу - "Прозріння"

мовчав, Краще для нього, розповідай далі, Я почав говорити про пожежу, як і мій колега, але незабаром зрозумів, що по цій дорозі я нікуди не прийду, і тоді вирішив перейти до фронтальної атаки, розповів, що в поліцію надійшов лист, у якому говорилося про певні злочини, скоєні в психіатричній лікарні до пожежі, як, наприклад, про вбивство, і я запитав у них, чи їм щось про це відомо, тоді вона сказала мені, що так, що їй відомо й краще, аніж будь-кому, бо те вбивство скоїла вона, І вона тобі сказала, якою була зброя вбивства, запитав комісар, Атож, сказала, що ножиці, Вона встромила їх у серце, Ні, в горло, І що далі, Мушу признатися, я геть розгубився, Уявляю, Несподівано з’ясувалося, що одне вбивство скоїли двоє вбивць, Продовжуй, Далі вона намалювала мені істинно страхітливу картину, Пожежу, Ні, пане комісар, вона стала жорстоко описувати, майже з лютою ненавистю, що відбувалося з жінками, яких ґвалтували в палаті сліпих, А старий, що робив він, коли жінка все це розповідала, Він просто дивився на мене своїм одним оком, ніби хотів зазирнути мені всередину, Твоя ілюзія, Ні, пане комісар, відтепер я знаю, що одне око бачить краще, ніж два, бо не має іншого, яке допомагало б йому, і мусить усю роботу робити само, Можливо, тому й кажуть, що в країні сліпих одноокий є царем, Можливо, пане комісар, Розповідай далі, Коли вона замовкла, він узяв слово і сказав, що не вірить, що мотивом мого візиту, саме такий вислів він застосував, є з’ясувати причини пожежі, від якої вже нічого не залишилося, або вбивство, що не може бути доведене, і якщо я не маю якихось вартісних причин їх допитувати, то він просить мене їх покинути, І що ж ти йому відповів, Нагадав йому про свій авторитет як працівника поліції, що прибув сюди з певною місією, і сказав, що я виконаю її, хоч би чого це мені коштувало, А він, Відповів, що в такому випадку я єдиний представник влади в столиці, бо поліційні корпорації покинули місто вже кілька тижнів тому, й що він дуже вдячний мені, що я дбаю про безпеку їхнього подружжя і, мабуть, іще когось, бо він не може повірити, що поліціанта послали до столиці лише задля двох осіб, які в ній живуть, І що далі, Ситуація стала для мене важкою, я не міг продовжувати допит, і єдиний спосіб, який я знайшов для прикриття свого відступу, було сказати, щоб вони готувалися до очної ставки, бо згідно з тією інформацією, яку ми маємо, цілком достовірною, не вона вбила ватажка палати злочинних сліпців, а інша жінка, чия особа уже встановлена, І як реагували на це вони, У першу мить мені здалося, я їх налякав, але старий негайно опанував себе і сказав, що сюди, в його дім, чи куди буде потреба, вони покличуть адвоката, який знає закони краще, ніж поліція, Ти справді віриш, що нагнав їм страху, запитав комісар, Мені здалося, що так, але, звичайно, я в цьому не переконаний, Можливо, вони й злякалися, але не за себе, А за кого ж тоді, пане комісар, За справжню вбивцю, за дружину лікаря, А що ж повія, Я не певен, що ми маємо право й далі її так називати, інспекторе, Але дружина старого з пов’язкою на оці стверджує, що це вона вбила вожака сліпих бандитів, тоді як інший суб’єкт у своєму листі називає вбивцею не її, а дружину лікаря, Яка й справді скоїла той злочин, бо сама ж таки призналася в ньому. У цю мить інспектору й агенту було логічно припустити, що начальник, який одного разу вже згадав про своє персональне розслідування, розповість їм більш або менш детально, що йому пощастило довідатися зі свого допиту, але комісар лише повідомив, що повернеться в дім підозрюваних наступного дня, щоб закінчити допит, а потім вирішить, якими будуть їхні наступні кроки, А ми, що нам робити завтра, запитав інспектор, Операції стеження, більш нічого, як операції стеження, ти займешся колишньою дружиною суб’єкта, який написав листа, ти не матимеш із нею проблем, адже вона тебе не знає, А я автоматично й через виключення частин стежитиму за старим і повією, Якщо ти не доведеш, що вона справді була повією й продовжує нею бути, це слово слід виключити з наших розмов, Гаразд, пане комісар, І навіть якби вона справді була повією, ти мусив би знайти інший спосіб згадувати про неї, Слухаюся, пане комісар, я називатиму її на ім’я, Імена перейшли до мого записника, у твоєму їх більше нема, Пане комісар, ви скажіть мені, як її звуть, і ми забудемо про повію, Я тобі не скажу, йдеться про інформацію, яку ми поки що вважаємо таємною, Її ім’я чи імена всіх, запитав агент, Усіх, Тоді я не знаю, як мені її називати, Можеш називати її, наприклад, дівчиною в чорних окулярах, Але вона не носить чорних окулярів, я можу заприсягтися в цьому, Усі люди користувалися чорними окулярами бодай один раз у житті, сказав інспектор, підводячись. Згорбившись, він попрямував до кабінету, який займав, і зачинив за собою двері, Певно, він зателефонує в міністерство, проситиме інструкцій, сказав комісар, Що з ним відбувається, запитав агент, Він почувається, як і ми, розгубленим і спантеличеним, Схоже, він не вірить у те, що робить, А ти віриш, Я виконую накази, а він начальник, він не може віддавати накази, які дезорієнтували б, хоч наслідки його невдалих наказів доводилося б терпіти нам, бо коли хвиля б’є у скелю, то платити за це доводиться мушлям, Я маю великі сумніви щодо того, чи ця фраза відповідає дійсності, Чому, Тому що мушлі здаються дуже задоволеними, коли їх обмиває хвиля, Не знаю, я ніколи не чув, щоб мушлі сміялися, Та вони не сміються, а регочуть, але гуркіт хвиль заглушує цей регіт і, щоб його почути, доводиться міцно притуляти їх до вуха, Усе це неправда, ти лише хочеш розважитися коштом агента другого класу, Це лише манера бавити час, не ображайся, Гадаю, є краща манера бавити час, Яка, Поспати, я стомлений, хочу лягти, Ти можеш знадобитися комісарові, Щоб я знову пішов битися головою об стіну, не вірю, Либонь, правда твоя, сказав інспектор, я наслідую твій приклад, піду подрімаю трохи, але залишу тут записку, щоб він покликав того з нас, хто йому знадобиться, Непогана думка.

Комісар скинув черевики й ліг на постіль.