Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Меланія

Чи замислювалися ми колись, скільки людина може витримати фізичного і душевного болю і не померти? Я ніколи про це не думала, але на моєму життєвому шляху з'явилося багато випробувань, щоб замислитись над цим питанням неодноразово.

Зранку замовивши сніданок і чашку ароматної кави в номер готелю, я сиділа на балконі за столиком, снідаючи на самоті.

Самотність - це моя подруга. Останні три роки, вона незмінна. Я намагаюся спілкування з людьми по мінімуму. Єдина з ким я живу і спілкуюся щодня, тільки сестра.

Після розриву з Алексом і втрати мого малюка, я рік не жила, а просто існувала.

Мене тричі повертали з того світу лікарі. Кожного разу запускаючи моє серце. Жити не хотілося, більше мене нічого не тримало і боротися за життя не хотіла.

Вони зламали мою віру в світле і щасливе майбутнє. Вбивши мого малюка, вбили і мене разом з ним. Більше я не зможу народити і насолодитися материнством.

Віталіна, пам'ятаю, після третього разу довго плакала біля мого ліжка.

Пригадую її кожне слово:

«  — Пробач мені, якщо зможеш і повернися до мене, благаю тебе, Мел. Без тебе помру, не зможу вистояти, без твоєї мудрої підтримки в цьому жорстокому світі. Ти єдина кому я по-справжньому потрібна. Я знаю, якою дорогою ціною ти мене врятувала. Кожне ваше слово сказане тоді в палаті, з Алексовим батьком, я чула і пригадала. Ти сильна, я знаю, ти вистояла тоді і тепер, тебе прошу не здавайся. Живи сестричко їм на зло, нехай не радіють, що позбулися так легко тебе. Разом ми все зможемо, тільки борися, будь ласка, за життя.

 — Мел, я пішла працювати в ресторан, офіціанткою. Зараз канікули і часу вдосталь. З квартири довелося з'їхати, за невчасну сплату. Знайшла кімнату і живу, поки що там. Але це все дурниці, ти тільки борися, а з усім іншим я справлюся. Обіцяю, заради тебе все зможу. Буду багато працювати, але тебе звідси витягну. Якщо ти вистоїш, то і я не здамся. Лікарі кажуть, що вони безсилі. Ти сама не хочеш жити і скоро твоє серце не витримає, більше вони не зможуть його запустити.  Живи я тебе прошу, тільки живи, все інше я беру на себе. Я обіцяю тобі, що більше не обманю тебе. Якби я тоді не збрехала тобі і не пішла на ту кляту вечірку, цього б не сталося з нами.»

Після її слів, я почала боротися за життя. Переборюючи себе і свій біль, фізичний і душевний. При падінні з сходів, сильно травмувалася спина.

Крок за кроком, я вчилася ходити. З кожним тижнем в мене виходило все краще. Фізично я змогла вистояти і вилікуватися. Довгі реабілітації допомогли, але душевний біль не пройшов і досі.

Він тільки притупився і не відпускає мене. Робота з психологом, допомогла частково.

Віталіна молодець, як і обіцяла тягнула мене до останнього. Жодного разу не пожалілася, що їй важко. Під час навчання, поєднувала роботу з парами.

Весь рік, ми боролися за право на життя, підтримуючи одна одну. Було дуже важко, але ми змогли.

Повернулася на маленьку квартиру, яку Віталіна винайняла перед моїм поверненням додому. В інститут, на роботу, я не могла повернутися. Боялася, що свіжі спогади мене зламають знов. Тай спілкуватися з людьми, мені було дуже важко.

Одного дня я зрозуміла, що хочу малювати. Віталіна мене підтримала. Купила все необхідне. З того дня я поринула в світ мистецтва.

На картині я могла все намалювати, що так боліло в моєму серці. На самоті було спокійно і добре. З дому мало виходила, тільки іноді, як сестра сильно наполягала.

Так пройшло ще два роки. Віталіна створила сайт і продавала мої картини. З покупцями вона спілкувалася, я тільки малювала і створювала шедеври, на думку покупців.

З годом, почали замовляли персональні портрети. І тоді, я  почала спілкуватися з людьми. Саме в мистецтві я знайшла себе. Воно, своєрідне спасіння для мене.

Поснідавши і допивши каву я вирішила, що екскурсія Краковом мені не завадить. Для себе я відкрию щось нове, як для художника і відпочинок мені не буде зайвим.

В суботу зранку я прийшла в зазначене місце, де на мене вже чекав Максим.

 — Меланія, привіт, ти прийшла? А я, якщо чесно, і не сподівався. Думав, що ти не приймеш мої слова буквально.

 — Вітаю, Максим, як бачиш. З висновками ти поспішив і помилився.

 — Мел, для початку давай поснідаємо, нас попереду чекає довгий і виснажений день. Я пригощаю, адже - це я тебе запросив.

 — Як скажеш, сперечатися з тобою не буду.

Через хвилин двадцять, вирушили машиною на екскурсію. Перше, куди мене привіз Максим, був "Королівський замок", потім " Археологічний музей" . Останнє, що ми встигли відвідати на сьогодні, був "Костел Діви Марії". Він найбільше мене вразив і захопив своєю старовинною історією.

В середині костелу було настільки спокійно і затишно. Я так себе легко давно не відчувала.

Максим багато цікавих фактів розповідав, про те який довгий і нелегкий шлях пережив "Костел Діви Марії".

Я так захопилася історією міста, що не помітила, як пройшов день. Під’їжджаючи до готелю, я повернулася до нього.

 — Максим, ти чудовий співрозмовник і гарний гід! Я щиро вдячна, отримала масу вражень і задоволення від побаченого.