Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та ні, то Танька кажана злякалася, - Ніна вирішила пояснити, і зразу ж вигородити козу,- Вона в селі вперше. А кіт під руку попав, то трошки шугнули. Ми все, більше не будемо.
Обох у хату провів, мам заспокоїв, а сам на горище на сіновал пішов спати, бо в хаті реально душно, хоча всі вікна порозкривані. Знову тільки задрімав, брязкіт чогось залізного пробудив. Да що ж таке? Все, організм увімкнув режим «а почекаємо, що ще брязчати та пищати буде». Так до другої ранку в пам’яті й гортав епізоди з життя, згадуючи найцікавіші моменти. А їх було так багато, і майже всі пов’язані з Ніною. Потім провалився в сон на декілька годин. Прокинувся, як світало. Якийсь дурнуватий свірчок запищав. І що їм не спиться, тим комахам? Стан був розбито-викручений. Терміново треба було тягти тіло до річки й приводити у нормальний стан.
Мами вже по двору бігали з банками – невгамовні жінки. Сварилися, у яких краще клубничку закривати: у півлітрових чи у літрових? Наче якась різниця існує, чесне слово.
— Мам, половину у літрових, половину у півлітрових. Все, проблеми нема! – ага, це я так думав. А ще не вирішили, за чиїм рецептом закривати будуть, як сироп варити, скільки з цукром перетирати? До біса проблем і всі потребують консенсусу. Вирішив тікати скоріше подалі, до річки. Не встиг двір лишити, як Ніна наздогнала:
— Дядь Ром, я з тобою, можна?
— Забирай свою сестричку і айда, поплаваємо, зранку саме те! – думка про залишитися з Ніною один на один біля річки, де вона неодмінно скине свого халатика, так обпалила мозок, що присутність кози вже не дратувала, а рятувала.
— Вона спить. Навряд чи піде на річку, як і встане. Вона не любить, коли будять. Ходімо вдвох,- рішуче так, рушником розмахує, настрій – краще не придумаєш!
— Сходіть, сходіть. Річкова вода цілюща саме зранку,- причитала Анна Афанасіївна й штовхала обох у спини до стежки, що через городи прямо вела до річки. Боковим зором помітив, як хрестила у спину. Дивно так, але її благословення додало рішучості.
На річці о цій порі нікого не було. В селі й серед дня люди не особливо валяються на піщаному пляжику, у дворі роботи валом, кожна хвилина цінна. Прийдуть, попльоскаються – і побігли великі справи вершити! А тут шоста ранку! Усі коло худоби, тому нам дістався дикий пляж у повне розпорядження. Ніна швидко скинула свого тоненького халатика і, ненадовго продемонструвавши мені усі свої принади ( оті два клаптики купальника не грали аж ніякої ролі), кинулася у воду. Трошки пропливла – і, як поплавок, розпласталася на воді. Сам учив такому, а з Ніни була прекрасна учениця. Як тільки доплив до неї, так і затіяла пльоскання. Підтримав, чому б не погратися? Знесилені водяним батлом, ледве допливли до берега. Плюхнулися на пісок. Чомусь в цей момент відчував себе двадцятирічним юнаком. Так завжди, коли поруч з Ніною, не відчуваю віку. Вона різко перевернулася на бік, обіперлася на лікоть і уважно стала розглядати моє обличчя.
— Ти трошки схожий на Майкла Дугласа, - і провела своїми ніжними пальчикам по руці, струшуючи із шкіри швидко підсохлий на сонці пісок.
— А ти набагато краща, ніж Кетрін Зета Джонс, - вирішив подарувати комплімент. Для мене вона реально найкраща!
— А ти знав, що вони народилися в один день, тільки різниця у 25 років?
— До чого ти ведеш?
— До того, що йому було 56, а їй 31, коли побралися. Одні казали, він бабій і кине її, інші говорили, що вона розіб’є йому серце. Преса пророкувала не знаю навіть скільки разів розлучення, а вони вже п'ятнадцять років разом, мають сина й доньку… Вона йому тричі відмовляла… Але він був наполегливим…. Одружися зі мною, Роман Павлович Тітов, а? І будемо, як Дуглас і Зета Джонс…
У цій ситуації усе було неправильно: не на пляжі, й не вона мала просити мене про одруження. Смілива моя дівчинка. Посміхалася й очікувала, що традиційно пошлю на небо за зіркою.
— А я згоден, Ніна Сергіївна!
— Серйозно? І тата не побоїшся? – очі спалахнули щасливим вогнем.
— А хто сказав, що я його боюсь? – хорохорився, але по чесноку - боявся. Боявся втратити не друга, а кума і брата, хоч і не кровного.
— Ну-у-у, він сильно б’ється, як злий. Коли весілля? – невиправна.
— А ти б хотіла неодмінно сьогодні, ага? – по очах бачу – не проти пляжної церемонії прямо зараз. Молодь нетерпляча пішла страшно. – Спочатку отримаємо благословення твого тата.
— То я так у дівках зістарюся. Дурний план. От баба Аня казала, що нам треба по-бистрячку розписатися й поставити тата перед фактом, нехай верещить скільки влізе. А весілля згуляти можна, як заспокоїться….
— Баба Аня своїм авантюризмом і прогресивним поглядом на сучасну родину періодично вражає. Я якось не хотів би таку заподлянку твоєму татові робити. Є інший план, дипломатичний. Просто спробуємо вмовити й переконати, що все це серйозно, а не гормональний заскок з твого й мого боку.
— Ти точно не передумаєш? – хотіла гарантій, хотіла любові. Взагалі-то мені швидше треба було боятися, що передумає й втече, але чомусь вірив, просто Ніна завжди була послідовною, з малюсінької дівчинки, якщо щось надумала – то все, однозначно й назавжди!
— По-моєму, я ніколи не обманював тебе,- новий статус Ніниного нареченого лякав і додавав крила одночасно. Якби не хлопці – рибалки, що проходили поміж пляж, міг би захопитися й не дотримати слова, даного Анні Афанасіївні, зробив би Ніну жінкою без особливого зусилля. Надто солодкою вона була, надто ми двоє цього хотіли. А так рибалки шугнулися в один бік, ми з Ніною – в інший. Романтичний момент було втрачено, тому, обтрусивши з себе пісок, повернулися у двір від гріха подалі. А там очі-сканери усезнаючих і усевідчуваючих мам – не те, що пригрішити, обійняти не давали. І коза Танька так єхидно посміхалася, спостерігаючи за тим, як я колов дрова.
Весь наступний тиждень після сільського романтичного уїк-енду я знову провів на фірмі, майже не зустрічаючись з Ніною. Увечері традиційно заїздив, мама годувала чимось смачним, а Ніна викликалася провести і ми залипали на сходах у солодкому поцілунку, тому мені більше подобалося йти, аніж приходити.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.