Читати книгу - "Благородство злодюжок, Настя Лайт"

Я зацікавлено пішла за хлопчиком до сусідньої кімнати. Може, щось корисне скаже?

- Я знаю, де ви можете взяти прикраси для замку.

- І де ж?

- У хазяїна в кімнаті. Я там був одного разу, коли він викликав мене до себе, щоб відправити з листом до крамаря, який… але це не важливо, - хлопець сам себе увірвав на півслові. – Так от, у хазяїна в покоях є все, що вам треба. І подушки, і картини, і штори і все-все-все.

- Філе, я тебе обожнюю! – я міцно обійняла хлопчика. – З мене пиріг! Який ти любиш? Шоколадний? Абрикосовий? Вишневий?

- Не треба пирога, міледі, - він опустив погляд і посовав носочком черевика до підлозі.

- А що ж ти хочеш?

- Я хочу, щоб, коли я виросту, ви стали моєю дружиною!

- Е-е-е…

Нічого собі в нього вимоги!

- Ви така добра і красива! Будь ласка, станете моєю дружиною?

- Філе, - я задумалась, намагаючись підібрати м’яке формулювання, щоб не образити почуттів юнака. – Ти хороший хлопчик, справді. Але ти зрозумій мене: я вже кохаю одного чоловіка, і…

- Це хазяїн, так?

Я розвела руками.

- Що ж, нічого не вдієш, - хлопчик похнюпився і пішов.

Підказку Філа, де шукати доповнення інтер’єру, я сприйняла з усією серйозністю, тому, взявши з собою кількох слуг в якості бойового загону, відправилась в лігво дракона. Тепер я й сама згадала, що під час моїх попередніх відвідин його покоїв мені було там зручно й затишно, хоча я й не звернула особливої уваги на убранство.

Увійшли ми нахабно та без стуку, як до себе додому, і почали творити свою темну справу. Мій бойовий загін вже зібрав у мішки всі подушки і взявся за штори, коли двері кабінету дракона відчинилися і він недобре оглянув нас усіх. Ех, спіймав на гарячому… Вже вдруге!

Але цього разу в мене є козир!

- Макс! Як добре, що ти тут! – я сяйливо усміхнулася і легкою ходою направилася просто до свого коханого, роблячи слугам знак, щоб здійснювали з усім награбованим стратегічний відступ. – А я так за тобою скучила! Ось, навіть вирішила навідати, поговорити з тобою, кохання всього мого життя!

Чого тільки не скажеш, щоб врятувати своїх! Тепер я всіх слуг «своїми» вважаю. Ще б пак! Стільки всього сьогодні разом пережили!

- Отже, клептоманії ти не позбулася? – гмикнув Макс, не клюнувши на мою наживку. – Почала з моєї скарбниці, а тепер вже й до моїх особистих покоїв дісталася? Як нахабно… - останню фразу мій дракон прошепотів мені просто в губи і поцілував мою усмішку. – А не боїшся, що я тебе зі своїх покоїв не відпущу нікуди?

- Отже, звички кіднепінгу ти не позбувся? – тепер моя черга. – Почав з того, що замикаєш мене в замку, а тепер – в особистих покоях? Коло звужується. Як нахабно з твого боку, - я повернула йому поцілунок.

- Туше, зіронько. То що ви тут шукали?

- Я ж кажу, що прийшла, бо скучила, - я невинно усміхнулась.

- Угу, зі слугами.

- Вони тут в якості моральної підтримки. Ми з ними так здружилися! Прямо стали однією командою!

- Угу, і саме тому вони вже наполовину здерли мої штори.

- Вони зовсім не пасують до цієї кімнати. Треба замінити.

- Але дуже пасуватимуть великій обідній залі, так?

- О-о, ти такий проникливий.

З вулиці почулися захоплені крики слуг, які змусили мене насторожитись, і ще ось такі вигуки:

- Розступіться! Дайте увійти!

- Куди це класти?

- Розвантажуємо!

Я з підозрою поглянула в кришталево чесні і невинні очі Макса.

- А це хто?

- Сюрприз.

Поки ми спускалися на перший поверх, підозра в мені лише посилилася. А раптом там щось дуже брудне привезли? Раптом знову все відмивати доведеться? Я не витримаю! Хоча ні, не витримає дракон. Мого ниття і виїдання його куцих мізків. Та якщо там хоч щось мені не сподобається, Макс сам у мене буде зі шваброю бігати!

Але коли я спустилась… з моїх губ зірвався захоплений писк. Там були працівники служби доставки, і розвантажували вони віз з килимами, шторами, тюлем, подушечками, картинами, статуетками та іншими любими моєму серцю дрібничками, які лише збирають пил.

- Макс, я тебе кохаю! – я стала навшпиньки, чмокнула його в щоку і побігла роздивлятися, що ж він там замовив.

Коли все було розібране, розглянуте, оцінене, розкладене, розвішане, розставлене та облите моїми сльозами щастя, я нарешті пішла до себе в кімнату, цілком задоволена результатом. Там я з допомогою Філії та Пенсі (Плями і Брошки) привела себе до ладу, вдягнула неймовірну фіалкову сукню, яку Макс мені прислав ще зранку, і спустилася вниз – зустрічати гостей.