Читати книгу - "Фірма"

— Що сталося? — запитав Мітч.

— Сьогодні тобі прийшов лист від Доріс. Повідомила, що вона у Нешвілі, та має повернутися до Мемфіса двадцять сьомого лютого. Каже, що має з тобою побачитися, що справа нагальна. Лист зовсім короткий.

— Двадцять сьомого? Це ж учора!

— Я знаю. Думаю, що вона вже в місті. Що ж їй треба, цікаво.

— Так, а мені цікаво, де ж вона.

— Повідомила, що у її чоловіка в місті якісь справи.

— Гаразд. Вона нас розшукає, — сказав Мітч.

Натан Лок замкнув двері свого кабінету й вказав Девашеру в бік невеликого столу коло вікна. Ці двоє ненавиділи один одного і навіть не вдавали приязності. Проте бізнес є бізнес, тим паче обидва отримували накази від тієї ж людини.

— Лазаров хотів, щоб я з тобою поговорив сам на сам, — мовив Девашер. — Два останніх дні я провів із ним у Вегасі, і він дуже стурбований. Вони всі непокояться, Локу, і він саме тобі тут довіряє найбільше з усіх. Він тебе любить більше, ніж мене.

— Так це й зрозуміло, — без усмішки відповів Лок. Темні зморшки навколо його очей зібгалися, й погляд втупився у Девашера.

— Та все одно є такі справи, які він хоче, щоб ми обговорили.

— Слухаю.

— Мак-Дір нам бреше. Ти ж знаєш, як Лазаров вихваляється з того, що в самому ФБР має «крота». Ну, я йому ніколи не вірив і досі не вірю. Та якщо повірити словам Лазарова, його джерело повідомило, що в січні у Вашингтоні між Мак-Діром і якимись високими чинами з ФБР відбулася таємна зустріч. Ми теж там були. І наші люди нічого такого не бачили, але ж неможливо непомітно й безпечно за кимось слідкувати двадцять чотири години на добу. Тому існує ймовірність, що на якийсь момент він випав із нашого поля зору.

— Ти в це віриш?

— Та неважливо, вірю я в це, чи ні. Лазаров у це вірить, ось що головне. Так чи інакше, він доручив мені вжити, так би мовити, попереджувальних заходів, попіклуватися щодо нього.

— Прокляття, Девашере! Не можемо ми й далі знищувати людей!

— Лише план дій, нічого серйозного. Я йому пояснив, мовляв, ще занадто рано, що це може бути помилкою. Та вони, Локу, там занадто вже стурбовані.

— Так далі не може тривати, Девашере. Дідько б їх узяв! Ми ж маємо репутацію, на неї потрібно зважати. У нас тепер вищий рівень смертності від нещасних випадків, ніж у нафтовій промисловості. Почнуться плітки. Дійдемо такого, коли жоден випускник юридичного факультету при здоровому глузді не ризикуватиме йти до нас на роботу.

— Я не думаю, що про це нам варто турбуватися. Лазаров на якийсь час призупинив набір нових співробітників. І казав мені тобі це передати. Також він цікавиться, скільком співробітникам ще не все відомо.

— Їх п’ять, я так думаю. Дай-но згадаю, Лінч, Соррелл, Бантін, Маєрс, Мак-Дір.

— Забудь про Мак-Діра. Лазаров переконаний, що цей знає набагато більше, ніж ми думаємо. Щодо тих чотирьох ти впевнений? Їм нічого не відомо?

Лок замислився на якийсь час. Щось бурмотів під ніс.

— Ми ж їм ще нічого не розповідали. А твої люди прослуховують, підглядають. Вони що чули?

— Нічого, від цих чотирьох — нічого. Вони і говорять, і поводяться так, наче нічого не підозрюють. Ви їх звільнити можете?

— Звільнити?! Вони ж юристи, Девашере. Ти не звільнятимеш юристів. Вони чудові працівники, віддані фірмі.

— Сама фірма змінюється, Локу. Лазаров хоче позвільняти таких, кому ще нічого не відомо й не брати на роботу нікого нового. Стало очевидно, що служба ФБР міняє стратегію, то й нам вже час змінити нашу. Лазаров планує замкнути коло і підлатати все, що протікає. Ми не можемо просто сидіти на місці й чекати, поки до наших людей підбиратимуться спецслужби.

— Звільнити їх, — Лок знову повторював сказане, не ймучи віри почутому. — Та фірма ще ніколи, жодного разу не звільняла юриста.

— Як зворушливо, Локу. Ми п’яти чоловік позбулися, але ще нікого не звільняли. Це ж дуже добре. У тебе попереду місяць, тож починай вигадувати причину. Пропоную звільнити усіх чотирьох за раз. Повідомте, що фірма понесла значні збитки у коштах й тепер мусить скоротити штат.

— У нас клієнти, а не кошти.

— Окей, гаразд. Ваш найвагоміший клієнт вимагає звільнення Лінча, Соррелла, Бантіна й Маєрса. Починай розробляти план.

— Як це ми можемо викинути з роботи чотирьох, не звільнивши ще й Мак-Діра?

— От ти щось і придумаєш, Нате. Маєш місяць. Позбавтеся їх, нових не наймайте. Лазаров бажає мати міцний невеликий союз, де можна буде всім довіряти. Він наляканий, Нате. І від страху вже божеволіє. Мені не треба тобі пояснювати, що буде, коли один із фірми відступить під натиском.

— Ні, не треба пояснювати. А що він планує робити з Мак-Діром?

— Поки все те ж саме. Цілодобово його прослуховуємо, він досі ні слова не ляпнув ані дружині, ані комусь іще. Жодного слова! На нього вже двічі накидав сильце Тарранс, і він двічі про те доповідав. Я все одно побоююся, що друга зустріч була підозрілою, тож діймо дуже обережно. Зі свого боку Лазаров наполягає, що й у Вашингтоні була зустріч. Наразі все з’ясовує. Каже, що його шпигуни багато не знають, проте продовжують дошукуватися. Я думаю, що фактично, коли Мак-Дір і справді там мав розмову з ефбеерівцями й нам нічого не доповів, тоді Лазаров накаже мені поквапитися, це напевне. Ось чому він вимагає розробки плану для того, щоб вивести Мак-Діра з гри.

— І як ти плануєш це зробити?

— Та ще трохи зарано говорити, мені варто добре помізкувати.

— А ти знаєш, що в наступному місяці він запланував податися з дружиною у відпустку на Каймани? Вони спиняться в одному з наших кондомініумів.

— Ну, там само вдруге ми цього не робитимемо. Буде ж занадто підозріло. І Лазаров дуже хоче, щоб вона завагітніла. Дав такі вказівки.

— Мак-Дірова дружина?

— Еге ж. Він хоче, щоб у них завелася дитинка, такий собі заручник. Вона приймає протизаплідні засоби, тож маємо до них пролізти, знайти маленьку коробочку, вивудити пігулки й замінити на плацебо.

На цих словах чорні