Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (27.11)

Я прокинулась із відчуттям, ніби проковтнула камінь. Мене страшенно нудило. Хотілося або назад у ліжко, або в іншу реальність, де ранкова нудота — це просто вигадка з жіночих форумів.

— Може, лишишся вдома? — запитала мама, коли побачила, як я ковтаю воду, схилившись над раковиною.

— Не можна. У нас контрольна. І… — я відвела очі. — І я хочу якось відволіктись.

Хоча нікого я не обманула. У школі було тільки гірше.

На першому ж уроці, коли вчителька почала пояснювати нову тему, мене знудило просто на середині речення. Я різко встала, нічого не кажучи, й буквально вистрибнула з класу. Хтось щось вигукнув, хтось розсміявся — але я вже бігла коридором до туалету.

Я встигла. Ледве.

Мене нудило так, ніби організм вирішив скинути з себе всю печаль і тривогу разом з вчорашньою вечерею.

Я сперлась на умивальник і подивилась у дзеркало — бліда, очі червоні.

— Немовлятко… — прошепотіла я вголос. — Чому ти так мене підставляєш? Ну давай домовимось, не на уроці, окей? Давай хоча б обирати час і місце?

— Ем… привіт? — пролунав голос із сусідньої кабінки.

Мене скувало. Я завмерла. Потім повільно обернулась, і побачила, як з-за дверей вийшла… Богдана. Богдана.

Вона головна пліткарка школи. Якщо вона щось почула… все, гаплик. Завтра про це знатиме навіть прибиральниця з сусідньої школи.

— Тобі зле? — солодко запитала вона, одягаючи свій улюблений «маску співчуття».

— Просто отруєння, — буркнула я й поспішила до дверей.

— Ага, звісно. Просто отруєння, — повторила вона мені в спину, і я майже почула, як у неї в голові вже формується заголовок плітки: *«Віка і секретний пузожитель. Подробиці після перерви». *

До кінця дня це вже не був секрет. Плітка розлетілась швидше, ніж мої оцінки з хімії.

У коридорі на мене показували пальцем. Хтось шепотів:
— Це вона? Та, що залетіла?
— Та ні, не може бути… вона ж нормальна була.

А інші не шепотіли:
— Дивись, животик не видно ще, але вже почався токсикоз!
— Боже, це точно від Дениса? А може, це фейк, щоб його зачепити?

Я мовчала. Йшла коридором, наче крізь гул. А потім із-за рогу вилетіла Анжела й просто обійняла мене.

— І що, ти тепер офіційно місіс Сенсація? — прошепотіла вона, не відпускаючи.

— Якщо ще хтось запитає, чи я реально вагітна, я його вкушу, — відповіла я крізь зуби.

— Дозволь мені бути твоїм охоронцем. Якщо хто полізе з дурними питаннями — буду вмикати режим «Джекі Чан».

— Домовились.

У клас я вже не повернулась. Ми з Анжелою просто сиділи у внутрішньому дворику школи, коли до нас підійшов Денис.

— Ти в порядку? — одразу запитав він. — Я чув… вже всі щось говорять…

— Ага, кажуть, я вагітна від двоюрідного брата Ілони, який насправді трансформер і тому не залишив фото на випускному, — буркнула я.

— Окей, хто це сказав — того я заблокую в реальному житті, — відповів він.

Він сів поруч, взяв мене за руку. Його пальці стисли мої.

— Ми з цим впораємось. Обіцяю.

— Просто не покидай мене, Денис.

— Навіть не мрій. Ми не просто так дитя заводимо, — усміхнувся він, — це проект на життя.

Мені стало трохи легше.

Але те, що відбувалося далі, я точно не очікувала...