Читати книгу - "Відьомські війни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Таксі дуже швидко мчить дорогою. Вперше шкодую, що не має пробок. Таким чином я дістанусь дому за хвилин 25, максимум пів години. Нейтан трішки нервує, передчуваючи знайомство з моєю родиною. Цікаво, якими він уявляє собі білих відьмаків особливо у світлі останніх подій, коли моя власна магія здається йому темною. Думаю, Стівен знайде легко в ньому друга. Все ж темний напрямок магії об’єднує.
Хвилювання певною мірою проявляється легким прискоренням серцебиття. Я хочу побачити власну родину. Я сумувала за ними, можливо якби не купа незрозумілих обставин ми взагалі не зустрілись більше. Та я не можу забути нашого прощання, байдужість Аманди, коли вона говорила про повернення до Пінсу, підліткові забаганки Меган. Безпорадність батька, який скорився маминій волі. Він завжди безкомпромісно погоджувався з нею, вважаючи ніби її рішення найкращі, найправильніші для родини. Звичайно жорстокість мами, ляпас, що був яскравим доказом важливості магічного пошуку. Для неї магічний пошук виявися надто важливим. Декілька разів я повторювала подумки одні й ті ж слова. Уявляла момент радісного повернення. Насправді, ніяке воно не радісне. Алекс мертвий, Клер мій найбільший ворог, я незрозуміло хто. Потужна відьма з аномальним проявом магії?
Таксі зупинилось, що довелось перервати внутрішні дебати. Нейтан дістав готівку та розплатився з водієм, даючи йому щедрі чайові. Я хотіла завадити своєму другу втрачати гроші. Тепер я володію чеком від імені Майкла Треаса. Папірець з кругленькою сумою, потребував відвідин банку. Поки що цей захід знаходився десь наприкінці важливих справ. Напевно доведеться повернути гроші мамі. Маєток належить родичам по її лінії. Посміхаюсь перед виходом з авто, уявляючи вираз обличчя Аманди, коли вона дізнається про мої витівки.
Ми з Нейтаном попрямували кам’яною доріжкою. Акуратно вистрижений газон прикрашали численні декоративні насадження. Оновлення, що з’явилось за часу моєї відсутності. Я йшла сповнена впевненості, Нейтан ніс наші речі. Його хода уповільнювалась, погляд зупинявся на численних деталях інтер’єру. Я вирішила пожартувати, сказати щось дотепне наприклад, як тобі будинок світлих відьмаків, надто вже світлий. Слова застрягли десь всередині, болісні спогади викликали апатію. Спокійним рухом я постукала у двері. Сподіваючись, на появу батька. Можливо вдома тільки мої батьки, Аманди, Стівена та Дон не має.
Сподівання виявились марними. Двері відчинила Аманда. Вона трішки вкоротила власне волосся. Така зміна зачіски відразу кинулась мені в очі. ЇЇ сяюча посмішка з’явилась в ту мить, коли вона помітила Нейта, що стояв поряд, тримаючи наші речі. Сестричка, оцінюючи глянула спочатку на мене, потім на нього. Одягнута я була в подарунок Айрін. Темно сині джинси, світлу блузу того ж кольору. Нейтан також одягнутий в джинси (та сама марка, Айрін постаралась забезпечити нас схожим одягом), коричнева футболка, спортивна кофта.
Аманда закінчила оглядини, повертаючись до коридору. Широко відчинені настіж двері говорили замість неї, проходьте в дім. Наступне звернення трішки роздратувало мене: мам, вгадай хто нарешті завершив магічний пошук?
Я різко відповіла: хто тобі сказав, що я завершила магічний пошук. Можливо чергова невдача настигла бідолашну Меган. Аманда нічого не сказала, грайлива посмішка осяяла її обличчя, і вона потягнула нас прямо у вітальню.
Аманда ось так просто заговорила про магію в присутності незнайомця. Вона повинна була відчути його енергетику. Я перестала думати про сестру, побачивши маму. Вона не змінилась зовнішньо. Легке хвилювання охопило мене при вигляді найдорожчої людини для мене.
Мама підійшла привітатись до нас. Доволі стримане привітання переросло у розмову, що стосувалась Нейта. Вони з мамою швидко знайшли спільну мову. Аманда тим часом вислизнула з кімнати. Поглядом простеживши її маршрут, зрозуміла порається на кухні. Невеличка бесіда між Нейтом та мамою завершилась словами: ви голодні? Напевно стомились, поки дістались сюди?
Я хотіла заперечити, запитання які давно ставила собі потребували відповіді. Проігнорувати ввічливість пов’язану з гостинністю, моя родина не хотіла. Довелось відмовитись від пропозиції попоїсти, відпочити. Ми з Нейтом поїли в одному з кафе та домашні страви ні з чим незрівняні.
— Мам, Стівен також вдома? Дон, тато, де вони?
— В саду, — зніяковіло відповіла мама. — Невже ти не відчуваєш їх енергетику?
Мої почуття змінились, я не можу адекватно реагувати на багато звичайних речей, тому магічне відчуття дуже часто дає збій. Я намагалась ігнорувати запитання. — Вони граються в саду. Можеш піти туди, побачиш, яку красу твій батько збудував для Дон. Справжній дитячий майданчик. Заодно познайомиш Нейта.
Пройшовши через вітальню, я відчинила скляні двері, що ведуть до саду. Перше враження склалось казкове. Невеличка дерев’яна башта, гірка з численними східцями, канатна дорога, маленька пісочниця. Будиночок на дереві, поряд годівничка для птахів. Нові насадження квітів та карликові дерева. Справжній дитячий світ. Дон радісно гасала посеред дерев, хапаючи руками мильні бульбашки, коли її маленькі рученята торкались бодай кінчиками пальців тонкої плівки, відразу ставало ясно, що у моєї племінниці магічна забава. Мильні бульбашки ляскали, перетворюючись на різнокольорові об’єкти. Пісок в пісочниці міняв колір. Квіти при попаданні води перетворювались на льодяники. Канатна дорога обростала ліанами, а верхівка башти вкривалась прапором. Магія, світла магія мого батька наповнила сад. Атмосфера від цього стала дещо розрядженою. Скоро має піти дощ. Магічні закляття дозволили перетворити звичайні речі. Тепер просто дитячий майданчик став осередком різних чудес.
Стівен перший помітив мою присутність. Він продовжував слідкувати за дочкою, та все ж почав дивитись на мене. Ми з Нейтаном попрямували до них. Маленька Дон помітила погляд свого татуся. Вона перестала бути для нього в центрі уваги, тому така зміна відразу добре помітна. Дон перебирала своїми ніжками так швидко, що я побоялась за неї. Не вистачало, щоб моя племінниця впала через появу своєї тітки. Я нахилилась до неї та обняла дуже міцно. Дон єдина з усієї родини на кого я не серджусь. Стівен підійшов до мене з обіймами, потім тато.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьомські війни», після закриття браузера.