Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"

ПРИХІД ВАЛАРІВ ТА БУДІВНИЦТВО ВАЛІНОРУ

Так от, прийшли Манве Сулімо і Варда Прекрасна. Світло, біле й сріблясте, а також зорі виникли з думок Варди, грою своєю вплела вона їх до Музики Айнурів.

Ці двоє розправили крила могутності своєї і полинули крізь три ефіри. Проминули вони темний Вайтья, що повільно огортає світ зовні, ясно-блакитний Ілве, що тече поміж зорями, і останній з них — сірий Вілна, де безпечно літати птахам.

З ними прийшло багато менших Валі, що любили їх і грали поруч із ними, підтримуючи їхні мелодії. То були Манір і Сурулі — повітряні сільфи.

Хоч і швидка була їхня подорож, Мелко був там раніше від них. Палаючий, стрімголов промайнув він крізь ефіри і там, де поринув він у море, здійнялися хвилі, і гори над ним вивергнули полум’я, і земля розверзлася та струснулась. І гнівався Манве, споглядаючи це.

Після того прийшли Ульмо і Ауле. І нікого, крім Салмара, що звався потім Нелдоріном, не було з Ульмо. А сталося так через те, що хоч і добре серце мав цей великий, все ж завжди думав він якісь глибокі думки на самоті, був мовчазний і гордовито тримався осторонь навіть від Айнурів.

З Ауле ж була велика володарка Палуріен, якій подобалися плоди та багатства земні, а тому віддавна звалася Йаванною серед Ельдарів. З ними ж прийшли безліч духів дерев та лісів, долин, гаїв і гірських схилів — усіх тих, хто співає зранку у траві та щось промовляє серед ланів вечорами. Це — Нермір і Таварі, Нандіні й Ороссі, домовики, феї, лепрекони[23], і як їх тільки не називають, бо й багато ж їх! Втім, не слід плутати їх з Ельдарами, бо були ці істоти народжені раніше за світ, і старші вони від найстаршого у світі цьому, і не з світу походять вони, лиш багато сміються з нього. І оскільки ніяк не причетні вони до створення світу, править він їм, здебільшого, за розвагу. Ельдари ж — від світу, і кохають вони його сильно й палко, а через це, навіть у щасті своєму — сумують.

Слідом за цими великими вождями прийшли Фальман-Оссе, повелитель хвиль, і Онен, дружина його, а з ними — війська Оарні, Фалмаріні та довгокосих Вінгілді — духів піни та океанського прибою. Оссе ж був васалом та підданцем Ульмо, і служив йому з остраху й поваги, а не з любові.

За ними прийшов Тулкас Полдореа, радіючи силі своїй, та брати Фантурі — Фантур Снів, Лоріен Олофантур і Фантур Смерті, Велантур Мандос. А з ними — ще ті дві, що звуться Тарі, бо це — володарки, варті великої шани, повелительки Валарів. Одна з них — дружина Мандоса, і відома вона всім через смуток свій, як Фуї Ніенна, вічна плачниця. Багато в неї інших імен, що вимовляються зрідка, і усі вони — сумні, бо вона — Нурі, що зітхає, і Хескіль, та, що приводить зиму, і всі повинні схилятися перед нею, бо вона — Квалме-Тарі, господарка смерті.

Та слухай, інша була дружиною мисливця Ороме, прозваного Альдароном, володарем лісів, того, що кричить від радощів на гірських верховинах, того, чия сила майже рівна силі вічно юного Тулкаса. Ороме — син Ауле та Палуріен, а Тарі — жінку його знають як Вану Чарівну, що любить радість, молодість і красу, що є щасливішою від усіх створінь, бо вона — Туйлере, або, як кажуть Валари, Вана Туївана, та, що приносить весну, і славлять її усі як Тарі-Лайсі, господарку життя.

І коли уже всі вони перетнули границі світу, і Вілна шумів від їхнього руху, з’явилися, поспішаючи, ті, хто спізнився — Макар та несамовита сестра його Меассе. І краще було б не знайти їм дороги у світ, а залишитися з Айнурами поза Вайтья й зірками, бо були вони обидва духами сваркими і разом з декотрими із менших духів, що прийшли з ними, були першими й головними з тих, хто приєднався до розладу Мелко й допомагав розповсюджувати його музику.

Останнім з усім прийшов Омар, прозваний Амілло, наймолодший поміж великих Валарів, і явився він з піснею на вустах.

А коли зібралися всі ці величні духи у межах світу, звернувся до них Манве, кажучи так:

— Послухайте лиш! Чи можуть Валари жити у чарівній цій місцині або ж бути щасливими, радіючи з того, що добра вона, коли буде дозволено Мелко руйнувати її та влаштовувати такі пожежі й безладдя, що не буде нам де посидіти у спокої, і не розквітне земля, і не здійсниться Ілуватарів задум?

Тоді розгнівалися усі Валари на Мелко, і лише Макар говорив проти Манве. Інші ж обрали двох з-поміж себе — Мандоса і Тулкаса — щоб відшукати лиходія.

Обрали вони Мандоса, бо грізного обличчя його боявся Мелко понад усе, крім сили руки Тулкасової, а саме Тулкас і був другим.

І ось відшукали ці двоє його і змусили предстати перед Манве. І Тулкас, чиє серце не злюбило зрадливості Мелкової, вдарив його кулаком своїм, а той стерпів та не забув про це.

І повів Мелко з Богами гречну розмову, говорячй, що шкода ним завдана невелика, що лиш розважався він, поки світ ще новий, і ніколи не намагався, казав він, вчинити будь-що проти влади Манве або ж гідності вождів Ауле і Ульмо або ж, насправді, нашкодити якось опріч того.

Навіть порадив він, щоб кожен з Валарів відокремився і оселився б серед того, що найбільш йому до вподоби на Землі, і не намагався б відтак поширювати владу свою за ці межі. Був це прихований осуд Манве й Ульмо, але декотрі з Богів повірили його словам і послухалися б ради його, тоді як інші взяли її під сумнів.

А посеред їхньої суперечки підвівся Ульмо та пішов у Зовнішні Моря, що лежать за межами Зовнішніх Земель. Не подобалися йому пишні слова та збори, і замислив він оселитися у тих глибоких водах, порожніх та нерухомих, залишивши владу над меншими морями Оссе й Онен — васалам своїм. Але навіть із чарівних глибин своїх, з найвіддаленіших морських покоїв Ульмона— на, наглядає він