Читати книгу - "Війна лайків"

Цей цілеспрямований поштовх до зростання найкраще ілюструє внутрішній меморандум, що циркулював серед керівництва Facebook улітку 2016-го, у той самий час, коли на сервісі шаленіли російські пропагандисти, а кампанія Трампа зосередилася на десятках мільйонів отриманих нечесним шляхом Facebook-профілів. «Ми об’єднуємо людей. Крапка, – писав старший віце-президент Facebook. – Ось чому все, що ми робимо для зростання, виправдано. Усі сумнівні практики імпортування контактів. Усі завуальовані формулювання, що допомагають людям залишатися доступними, коли їх шукають друзі. Уся робота, яку ми виконуємо, щоб розвивати комунікації. Робота, яку нам, імовірно, доведеться виконати одного дня в Китаї. Усе це… Можливо, комусь це вартує життя, коли кривдники можуть дістати будь-кого. Можливо, хтось гине у терористичних атаках, скоординованих нашими інструментами».

Така короткозорість Кремнієвої долини мала би менше значення, якби сервіси на кшталт Facebook, YouTube і Twitter були просто винаходами штибу телеграфу чи радіо, які може переналаштовувати будь-хто, поки творці насолоджуються чималими сумами роялті. Однак згадані соцмережі такими не є. Ці компанії не винаходи, а платформи – сервіси, що забезпечують найбільшу цінність активним користувачам, часто викликаючи залежність.

Влучна паралель із титанами сьогодення – це не Семюел Морзе, який вовтузився у своїй майстерні, щоб створити один з кількох конкурентних телеграфних сервісів. Доречний приклад – Александр Ґрем Белл, Bell Telephone Company якого (пізніше AT & T) контролюватиме практично всі телефони у Сполучених Штатах під девізом «Одна політика, одна система, універсальний сервіс».

Розмах дає змогу найуспішнішим підприємцям Кремнієвої долини правити своїми платформами, як абсолютні суверени. І не тільки платформами, а й усіма, хто на них покладається. Якби Марк Цукерберґ авторизував невеличку зміну дизайну Facebook – як-от заміну рамок коментарів бульбашками, – її побачили б понад 2 млрд користувачів, що зробило б побачене одним із наймасштабніших колективних досвідів в історії людства. Своєю чергою, очевидні незначні зміни алгоритму стрічки новин можуть перетворити нішеві ЗМІ на справжніх гігантів. Зміни навіть можуть, як ми вже переконалися, змінити хід американських виборів та війни на Близькому Сході.

У певному сенсі, нам пощастило, що ці могутні фігури вирішили правити своїми імперіями як милостиві та знуджені номінальні господарі. Вони майже в усьому прогресивні, присвятили себе справі соціальної справедливості і прагнуть бути невойовничими у своїх публічних заявах. Засновники соцмереж установили норми та правила, що намагаються віддзеркалювати або й перевершувати поблажливу манеру висловлювань, звичну для Сполучених Штатів. «Створюючи приватні спільноти, – пише Джон Геррман, – ці компанії вбирають шати ліберальних демократій». Однак при цьому уникають розплати за збільшення впливу та влади.

Почасти причина полягає у внутрішньому протиріччі. Попри всі розмови про «спільноту», ці платформи – підприємства. Їхній «бос» – не ООН чи навіть не клієнтська база; це акціонери. Наприкінці дня найбільше значення мають показники не запобігання насильницьким злочинам, а ціна акцій та річні дивіденди. При цьому, попри всю прозорість, яку згадані компанії нав’язали світові, їхні найважливіші рішення все ще походять із зачинених корпоративних зал засідань.

Існує також технократичний, оптимістичний світогляд, що сповідують компанії, де над створенням продукту працює багато інженерів. «Ти зосереджуєшся на створенні хорошого матеріалу, – пояснює Майк Гоффлінґер, колишній управлінець Facebook та автор книги “Становлення Facebook”, – і не думаєш про щось на кшталт: “Якщо нам пощастить залучити до користування нового продукту 2¼ млрд людей, то нічого поганого статися просто не може”».

Урешті-решт, компанії зазнають украй реального культурного тиску. Більшість людей, які створюють та підтримують ці політично важливі платформи, особливо не люблять політики. Цю думку чітко віддзеркалили «Хакерські новини», популярний у Кремнієвій долині форум, коли невдовзі після президентських виборів 2016 року в США оголосили «Політичний детокс тижня». Поки решта країни намагалась змиритися з результатами перегонів, адміністратор форуму заявив:

Політичні повідомлення ігноруємо. Будь ласка, повідомляйте про них, а також про політичні мотиви в неполітичних темах. Ми видалятимемо такі повідомлення, щойно їх побачимо. Потім ми разом проаналізуємо наслідки.

Чому? Політичні конфлікти завдають збитків. Цінності «Хакерських новин» – інтелектуальні цікавинки та вдумливі обговорення. Коли гору беруть політичні емоції, цінностями нехтують. Вони крихкі – ніби рослини, про які забувають, а потім витоптують їх у суперечках. «ХН» – це сад, політика – це війна іншими засобами, а війна та садівництво не поєднуються.

Отже, на форумі технічних цікавинок та їхнього обговорення політика, за визначенням, була чужорідною. Тому щойно з’ясувалося, що робота учасників форуму змінює політичний ландшафт, від спільноти просто відключалися.

Така ментальність стосується як проблем, так і шляхів їхнього подолання. Щоразу як згадані компанії стикаються з політичними, соціальними чи етичними дилемами – за іронією долі породженими успіхом платформ, – засновники часто хапаються за іншу нову технологію, щоб подолати свої проблеми. Старший управлінець однієї з компаній сказав таке: «Якби ми могли використовувати код для розв’язання всіх світових проблем, то робили б це».

Але, попри всі причини, окреслені в цій книжці, виправдань уже не вистачає. Одне – керувати сервісом соцмереж, найбільшими проблемами яких є порушення авторських прав та непристойні картинки, і зовсім інше – коли той самий сервіс використовують, щоб підбурювати тероризм, розпалювати расизм і розхитувати політичні системи. Коли Марк Цукерберґ підтримує прохання українських активістів прорвати російську «інформаційну блокаду» або доручає інженерам Facebook «забезпечити недоторканість німецьких виборів», він уже не хранитель нейтральної платформи. Коли Марк клянеться, що його компанія присвятить себе «поширенню успіху та свободи» чи «просуванню миру й порозуміння», він більше не просто технічний директор. Він – лідер нового типу, який неохоче почав рухатися до утвердження своїх переконань на світовій арені.

Зрештою, найбільший виклик, що постав перед соцмережами-гігантами, не має нічого спільного з програмним кодом. Це проблема корпоративних мотивів, зіткнення культур та історичної революції, що вибиває з рівноваги і політику, і Кремнієву долину. Це проблема покладання серйозної політичної відповідальності міжнародного масштабу на безтурботних інженерів, які не цікавляться політикою.

І хоча йдеться про невимірювані труднощі, усе завжди обертається довкола одних і тих самих трьох питань: Чи слід цим компаніям обмежувати інформацію, що проходить через їхні сервери? Що їм слід обмежувати? І – найважливіше для майбутнього соцмереж та світу – як це потрібно робити?

Звісно, є ще одне питання. Воно починається з бажання побачити чиїсь груди.

Брудні витоки цифрової свободи

«Ринкова порнографія на інформаційному супергайвеї: дослідження 917 410 зображень, описів, коротких історій та анімацій, завантажених 8,5 млн разів