Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

— Видно, що ці історики не плавали на борту «Наутілуса», — сказав я.

— Звісно, — усміхаючись відповів капітан. — Правду кажучи, в кораблебудуванні наші сучасники недалеко втекли від древніх. Знадобилося кілька віків, щоб винайти механічну силу пари! Хто знає, чи за сто років з'явиться другий «Наутілус»! Поступ — явище надто повільне, пане Аронаксе.

— Це правда, — відказав я. — Ваше судно випередило свою епоху на ціле сторіччя, а може, й на багато віків. Як шкода, що таке відкриття мусить померти разом зі своїм винахідником!

Капітан Немо промовчав. Згодом він сказав:

— Отже, стародавні історики вважали за небезпечне плавати Червоним морем.

— Так. Але ж вони не перебільшували тієї небезпеки?

— І так, і ні, пане Аронаксе, — відповів капітан, який, здавалося, вже гаразд вивчив «своє» Червоне море. — Що не страшне сучасному суднові, добре обладнаному, міцному, котре завдяки слухняним паровим двигунам може обирати будь-які шляхи, — те ховало в собі силу всіляких небезпек суднам давніх мореплавців. Тільки уявити собі тих перших навігаторів, які пускалися в морські мандри на дощаних барках, скріплених пальмовим мотуззям, залитих деревною смолою і пошмарованих дельфінячим салом! Вони не мали навіть приладів визначати напрям судна, вони здавалися на волю течій та вітрів і плавали малодослідженими морськими просторами. За таких умов корабельні катастрофи траплялися, та й не могли не траплятися, вельми часто. А нині суднам, що ходять між Суецьким перешийком та морями Південної півкулі, навіть за супротивних мусонів нема чого боятися гніву Червоного моря. Капітани й пасажири вже не приносять перед відплиттям спокутних жертв, а повернувшись, не підуть, оздоблені гірляндами квітів і золотими завоями, до храмів воздавати богам хвалу.

— Правда, — сказав я. — І мені здається, що пара вбила в серцях моряків почуття вдячності. О капітане, ви таки вивчили це море! Чи не можете сказати, чому його називають Червоним?

— Всяко тлумачать, пане Аронаксе. Хочете почути, що говорить один літописець чотирнадцятого сторіччя?

— Охоче!

— Той літописець запевняє, ніби цю назву дано морю, коли його перейшли ізраїльтяни, а єгипетський фараон, що гнався за ними, загинув у хвилях, котрі на знак Мойсея зімкнулись і поглинули напасника. На знак чуда безбарвне море відразу збагрянилось. І відтоді й донині люди звуть те море Червоним.

— Це вочевидь тлумачив поет, і таке пояснення не може мене вдовольнити. Мені, капітане, хотілось би почути вашу думку.

— Я гадаю, пане Аронаксе, коли древні саме так називали це море, то тільки через те, що вода в ньому особливого кольору.

— Проте я не помічаю якогось особливого забарвлення. Звичайна вода!

— Цілком слушно. Але сягнувши глибини, ви помітите дивне явище. Мені траплялося бачити в Торській бухті зовсім червону воду, так ніби то було озеро крові.

— І чим ви пояснюєте таке явище? Наявністю якихось мікроскопічних водоростей?

— Звичайно. Воду забарвлює червона драглиста речовина, що її виділяють водорості, відомі за назвою триходесмій. В одному квадратному міліметрі вміщається сорок тисяч таких організмів. Може, й вам трапиться спостерігати це явище, коли ми ввійдемо до Торської бухти.

— То ви, капітане, не вперше плаваєте «Наутілусом» у Червоному морі?

— Не вперше.

— Ви казали, що ізраїльтяни переходили Червоне море, а єгиптяни зазнали там катастрофи. Дозвольте спитатися, чи не знаходили ви під водою слідів тієї визначної історичної події?

— Ні, пане професоре, і то з цілком відомих причин.

— Себто?

— Море в тому місці, де нібито його перейшов Мойсей зі своїм народом, нині таке вже мілке, що його переходять верблюди, ледве замочивши ноги. Отже, зрозуміло, мій «Наутілус» не зміг би там плавати.

— А де те місце?..

— Те місце трохи вище Суеца, в рукаві; коли Червоне море ще сягало Гірких озер, він був глибоким лиманом. Легенда то чи бувальщина, та, переказують, саме тут ізраїльтяни перейшли море, простуючи до землі обітованої, і фараонове військо загинуло не деінде, як у цьому місці. Я гадаю, що археологічні розкопки виявили б у тих пісках чимало єгипетської зброї та іншого спорядження.

— Сподіваюся, рано чи пізно археологи візьмуться до тих пошуків, бо тільки збудують Суецький канал, тут одразу зведуться нові міста. Але з того каналу «Наутілусові» жодної користі!

— Ясна річ. Проте він буде корисний усьому світові,— сказав капітан Немо. — Ще древні гаразд розуміли ту користь, яку міг би принести торгівлі зв'язок Червоного моря із Середземним. Але їм і на думку не спадало прокопати Суецький канал, і вони обрали інший шлях, з'єднавши Ніл із Червоним морем. Коли вірити переказам, вони почали копати цей канал за фараона Сезостріса50. Проте достеменно відомо, що вже 615 року до нашої ери фараон Нехо51 заходився будувати канал між Нілом та Червоним морем у тому місці, де Єгипетська низина тягнеться в бік Аравії. Вважалося: цей канал — од Нілу до Червоного моря — судна проходитимуть за чотири дні: завширшки він був такий, що ним могли вільно плисти поруч дві триреми52. Будівництво тривало за Гістаспового сина Дарія53 і завершилося, мабуть, за Птолемея ІІ