Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Якщо ви дозволите, міс Мері Джейн, я волію не розповідати вам, куди саме сховав я ті гроші; я напишу вам це на клаптику паперу, і ви зможете прочитати мою записку дорогою до містера Лотропа, якщо ваша ласка. Гаразд?
- О, звичайно.
Отже, я написав: «Я поклав торбину в труну. Вона лежала там, коли ви плакали над небіжчиком уночі. Я стояв за дверима, й мені було дуже вас шкода, міс Мері Джейн».
На очі мені навернулися сльози, коли я згадав, як вона, сама-самісінька, плакала тієї ночі, а підлі негідники, які туману їй пускали і збиралися її пограбувати, висиплялися тут же таки в її власній господі. Згорнувши записку й подаючи її дівчині, я побачив, що і їй на очі набігли сльози; а вона потиснула мені руку міцно-преміцно та й каже:
- На все добре! Я зроблю все так, як ти мені сказав; і, якщо більше тебе не побачу, ніколи тебе не забуду, і думатиму про тебе часто-часто, й молитимуся за тебе! - і вона пішла.
Молитиметься за мене! Я гадаю, коли б вона знала мене ближче, то вибрала б собі, мабуть, якусь легшу роботу. А втім, б՚юсь об заклад, що вона все ж молилася б за мене - таку мала вдачу. В неї стало б духу молитися і за Іуду - ніщо не могло ані злякати її, ані спинити. Кажіть, що хочете, а такої завзятої дівчини, як вона, я ще не бачив; то не дівчина, а кремінь,- так я гадаю. Ви, може, подумаєте, що то я їй язиком мащу? Ба ні, я й справді так думаю. А щодо краси й лагідності - жодна дівчина її не доскочить. Я більш ніколи її не бачив відтоді, як вона причинила за собою двері, виходячи з кімнати; ні, я більш ніколи її не бачив, але не потаю від вас, що думав я про неї багато-багато мільйонів разів, а також і про те, як вона тоді сказала, що молитиметься за мене; і коли б я вірив, що моя молитва піде їй на користь, то молився б за неї до загину.
Мері Джейн вийшла з дому, мабуть, чорним ходом, бо ніхто не бачив, як вона пішла. Коли я здибав Сьюзен і Заячу Губу, то запитав:
- Як звати ваших знайомих, які живуть по той бік річки, що до них ви часом їздите в гості?
Вони відповіли:
- Мало там яких нема! Може, Проктори... найчастіше ми відвідуємо їх.
- Атож, атож, саме це прізвище...- кажу я.- Тю, зовсім вискочило з голови. Ну, то міс Мері Джейн доручила мені переказати вам, що вона подалася до них, і то страх як квапилася - хтось у них заслаб.
- Хто ж саме?
- Не знаю... не пригадую... Проте здається мені, що то...
- Крий боже! Сподіваюся, що не Хенна?
- Мені дуже прикро,- кажу я,- але мушу сказати, що йшлося, здається, саме про Хенну.
- Господи, таж минулого тижня вона була здоровісінька! І тяжко вона занедужала?
- І не кажіть! Міс Мері Джейн розповідала, що від неї не відходили цілу ніч. Навряд чи й протягне кілька годин.
- Жах, хто б міг подумати! На що ж вона слабує?
Нічого кращого не спало мені в ту хвилину на думку, і я бовкнув:
- На завушницю.
- В бабки твоєї завушниця! Не сиділи б над хворим цілісіньку ніч, коли б він заслаб на завушницю.
- Не сиділи б? Овва! Із такою завушницею неодмінно сидять. Ця завушниця якась зовсім нова, нечувана, міс Мері Джейн так казала.
- Що ж у тій завушниці такого нового?
- Та ускладнення якісь, ще й інші халепи.
- Які ж саме халепи?
- Ну, там і кір, і кашлюк, і бешиха, і сухоти, і жовтяниця, і запалення мозку, і... чого там тільки немає!
- Боже мій єдиний! І все те зветься завушниця?
- Так міс Мері Джейн сказала.
- Не розумію, чому ж власне та хвороба зветься завушниця?
- Як чому? Тому що це і є завушниця. Саме з неї хвороба й починається.
- Що ти верзеш? Таж у тому немає ніякого глузду! Уявімо собі, людина забила пальця на нозі, а потім випила отрути, а потім впала в криницю, скрутила в՚язи й розчерепила голову, і хтось прийде й запитає - від чого вона померла, а якийсь йолоп відповість: «А від того, що вона забила собі пальця на нозі». Чи є в тому будь-який глузд? Немає. І в цьому теж ніякого глузду немає, нінайменшого. А ця хвороба заразлива?
- Чи вона заразлива? Звісно, заразлива. Вона може підчепити людину, як борона: пройдеш повз неї в темряві - обов՚язково вона тебе підчепить! Як не на один зуб, то на другий, еге ж! А вже як зачепишся за один зуб, доведеться всю борону тягти за собою, еге ж! Отож така завушниця, як оця,- то справжня борона, як упіймаєшся їй на зубок, то вже не скоро від неї відчепишся.
- Виходить, ця завушниця таки й справді жахлива хвороба,- мовила Заяча Губа.- Я зараз же йду до дядька Гарві й...
- Еге ж, еге ж,- кинув я,- біжи мерщій! На твоєму місці я поспішив би. Не гаяв би й хвилини.
- Та й чого б оце ти не пішов?
- Подумай, може, сама збагнеш. Чи ж не мають твої дядечки повернутися додому до Англії якомога швидше? І як ти гадаєш, чи можуть вони зважитись на таку підлоту й податися туди без вас, щоб ви потім відбули далеку подорож самі? Ти ж знаєш, що вони чекатимуть на вас. Тепер далі. Твій дядько Гарві - проповідник, чи не так? Чудово! То як ти гадаєш, проповідник дуритиме пароплавного агента? Та невже ж він дуритиме суднового агента для того, щоб вони прийняли міс Мері Джейн на пароплав? Га? Ні, ти ж знаєш, що не дуритиме. Ну, то що ж він зробить? Він скаже: «Шкода, дуже шкода, але хай справи моєї парафії котяться, як самі собі знають; але якщо вже моя небога заразилася
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен», після закриття браузера.