Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

 - Правда? - в голосі чоловіка чулася якась насмішка. - Зовсім? 

 - Тільки моя, - подалася вперед я, і оком моргнути не встигла, як опинилася верхи на чоловікові. - Я можу перевірити, коли їх... доставлять в замок... потім. 

Запустивши пальці в його вологе волосся, трохи потягнула назад, заглядаючи в потемнілі очі. Настрій був точно не для серйозних розмов. Коли під долонями билося його серце, коли його подих обпалював шкіру, а руки витворяли щось таке, від чого по тілу прокочувалося полум'я, найменше хочеться думати про справи. 

 - Обов'язково, - посміхнувся Нейт, - В ще розкажеш, чому приховувала від мене правду. 

Знайшов час для пояснень. 

 - Це не тільки мої таємниці, - прошепотіла я, прикусивши мочку його вуха. Амора хрипко видихнув, сильніше стиснувши мою талію. - Деякі речі не розкажеш відразу, а втративши момент, ризикуєш уславитися брехухою. Але... я розповім тобі все. Завтра. 

 - Завтра, Ребекко. - трохи помовчавши, погодився Нейт. - Завтра обов'язково про все поговоримо... 

Це правильно, тому що розмовляти і думати я вже не могла. Лише підлаштовуватися під його рухи, хапаючи ротом повітря і то шепочучи, то вигукуючи його ім'я. 

Дивний все ж у нього спосіб мене карати за непослух і брехню.