Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Ось саме в цей момент і посилилася моя порожнеча. Я зламав себе і своє життя тоді. І ось виявляється, що все це було дарма. Усі сімнадцять років я ростив і виховував чужу дитину.

Я дивився на Олену, на те, як вона спокійно мені все це розповідає і мені вперше в житті захотілося її вдарити. Схопити і побити так, щоб до неї дійшло, яка вона насправді огидна. Але паралельно я відчував жахливу відразу від однієї тільки думки, що мені доведеться до неї доторкнутися. Все, що я зміг зробити – це серйозним тоном вимовити:

– Я сьогодні поговорю з Єгором і завтра подам на розлучення. І він мій син, Олено!

Розвернувшись, пішов у кімнату збирати свої речі. Мене фізично нудило від Олени, від цієї квартири та її розповіді. Залишатися там я більше не міг. Поспіхом закинувши найнеобхідніше в спортивну сумку, виніс її в коридор, і хотів уже було йти у ванну за зубною щіткою і станком для гоління, як у замку повернувся ключ.

До новин про те, що я житиму окремо, Єгор поставився цілком спокійно. Навіть висловив полегшення, озвучивши свої припущення щодо того, що так ми матимемо шанси на щастя. Коли він виріс і став настільки мудрим? Але його розуміння виявилося моєю підтримкою. Мені полегшало. Пообіцявши забезпечити синові освіту та все необхідне, я вийшов із квартири.

Нас розвели швидко. Звичайно, я втратив усе: житло, машину та роботу – все, що дбайливо дала мені теща. Ні, у мене нічого не відбирали. Просто все це ніколи не було моїм. Все, що я мав особистого – це досить непогана сума грошей на рахунку, яку я чесно заробляв і відкладав.

Я купив невелику квартиру, де живу зараз, машину, про яку мріяв уже давно і відкрив власну справу.

Олена через місяць після розлучення вийшла заміж. Виявилося, що останній рік нашого спільного життя, у неї був коханець. І як вона сказала: з ним вона зрозуміла, як буває, коли тебе по-справжньому кохають. З новим чоловіком вони живуть у Німеччині, де він має власний бізнес. Злагода та любов, одним словом.

Єгор успішно навчається у столиці на пілота, у нас прекрасні стосунки і я його, як і раніше, вважаю власним сином. Ми часто бачимося, коли я буваю там по роботі і, приїжджаючи в місто, він живе не в порожній квартирі матері (мрія підлітка), а зупиняється у мене.

Зараз, дивлячись на своє минуле, я розумію, що йшов правильним шляхом. Саме так мав зробити на моєму місці і за моїх обставин будь-який справжній чоловік. Що я отримав у результаті? Може, розбите серце, образи та злість на Олену? Ні. Я отримав грандіозний життєвий досвід, сина, яким можу пишатися, довгоочікувану свободу. Свободу жити та насолоджуватися правом вибору, як саме мені жити. Те, що я сам відібрав у себе двадцять років тому.