Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

Убогенько тут було і майже нічого цікавого – але погляд зачепився за трубку на столі. Уся в вигадливих візерунках та контрастна до решти інтер’єру, вона єдина привернула увагу. Це просто паличка з отвором чи щось більше? Вона тут просто лежить чи нею активно користуються? Хтось просто від нічого робити всі ці візерунки повипилював чи вони щось означають?..

– Ви цією трубкою бульбашки з води пускаєте чи як? – прямо озвучила гіпотезу.

Чоловіки зареготали.

– Це духова трубка, – нарешті відсміявся Клин. – Всередину вкладається дротик і приводиться в рух під тиском. В бою ми їх не використовуємо, але щоб тихо зняти кількох вартових — це саме те, що треба. Сподобалась? – примружився він.

– Дуже гарна.

– Сам випилював, з любов’ю, – проказав він. – Але я таких по кілька штук на день випилюю, і Хайлінн тільки порадіє, як цю подарую тобі.

– Мені? – сторопіла я.

– Компенсація, – криво посміхнувся.

– Ну, добре, – сперечатись не стала й одразу взяла нову цяцьку до рук. – А де ті дротики, які вкладаються?

– Оце так настрій, Сеттвас побери! – реготнув Хуртовина. – Це якщо вона так за кожне бойове приладдя братися буде, то хай хтось тільки спробує на кухню без дозволу пробратися!

– Головне, щоб не в конюшню, – вставив Гільберт.

– Бачила квіти у нас під вікном? – запитав між іншим Клин.

– Оті пурпурові, що по всіх клумбах насаджені? Так, дуже гарні.

– Гарні, то гарні, – згодився він. – Але з ними треба бути дуже обережними. З них виготовляється те снодійне, яким змащують дротики. Як хоч крапля соку потрапить у кров — за секунду звалишся на землю непробудним сном. Пахнуть вони також гарно, але й нюхати не варто: у голові паморочитись почне, а то ще, чого доброго, примари якісь увижатися будуть чи сам Трівалл навідається в гості…

– Ясно, матиму на увазі.

Хуртовина досі не міг відсміятись і, заливаючись, кудись шугнув.

– Тримай свої дротики!.. – повернувся із вилазки та висипав мені цілу купу цього добра.

– Ріко, Ріко… – похитав головою Гільберт. – От ти думаєш, що ця паня їх в зубах носити буде чи по чоботах порозпихає? Футлярчик хоч би вручив…

– Футлярчик? Не проблема! – одразу відгукнувся той, і наступна моя хвилина була присвячена укладанню нового добра.

– Тільки обережно, – попередив Клин, – вони вже змащені гіперснодійним.

– Сама обережність… – зосереджено пробубоніла я.

Аж тут утрутився Вишка:

– Клине, то як на рахунок переїзду? Необережність визнаю і дуже не хочу решту життя збивати коліна перед Адвельмером.

– Та-а-ак, заварив ти каші, друже, – протягнув той. – Треба негайно всім оголосити. Зараз би Сороку якраз перестріти…

Цієї миті двері відчинилися навстіж і до хатини хтось влетів.

– О, Сороко! – вигукнув Клин. – А ми саме про тебе тут думали… Пора нам знову відступати.

– Відступати нема куди! – прохрипів той, і знадвору долинули розпачливі крики.