Читати книгу - "Царська рокіровка, Мелхіор Медар"

– А пан сам так добре гримувався чи найняв гримерів в Бюро? Перуки?

– Ні, це мій особистий талант. Я завжди любив перевдягатися і витратив роки на вдосконалення своєї майстерності. Щоб не хвалитися, у мене є чудова колекція фальшивих кучериків… Пан був би здивований!

– І останнє запитання, можливо, воно здасться вам занадто особистим… – Ван Хоутен подивився на годинник.

– Говоріть, говоріть… і так кінчаємо розмову. Шампанського забракло, – граф саме доливав останні краплі в склянку.

– Чому пан власною особою зайнявся цією "чисткою"?

– Ех, дорогий мій пане раднику! Кадри! Вічна проблема будь-якої організації… Звідси наша розмова! Кадри, кадри… Я не міг доручити це людям з Варшави, тому що по-перше – з нашого Бюро там лише Шепетовський, інші були навколо "Хазяйки" і мали свою роботу – усувати трупи, затушовувати сліди… А по-друге, Шепетовський – це спеціаліст з розвідки, ми його фактично тримаємо у Варшаві лише для того, щоб бути близько до Європи… Він, скоріше, бюрократ, ніж людина дії. По-третє, підганяли терміни, довозити людей зі столиці, вивчати топографію міста, планувати операції – це вимагає часу. По-четверте, я люблю добре виконану роботу, без жодних помилок. І в цьому у Варшаві я міг переконатися лише сам. Якби всі помічники мали універсальну кваліфікацію, було б зовсім інакше. Тому я і пропоную панові роботу. Ви талановитий теоретик, але перш за все – щасливий практик! І пан теж вміє гримуватися… Я думав, що розсміюся, коли побачив пана у формі пожежника біля зоомузею! У пана є почуття гумору навіть в екстремальних ситуаціях. Це добре. Я знаю, що панові можна довірити такі завдання без проблем. Пан все спланує, реалізує, і муха на нього не сяде! Нам потрібні такі. Не буду приховувати – інакше пан не сидів тут і не слухав мої одкровення. Мабуть, вже доплив би Віслою до Гданська… з кулькою в голові. Я вже спілкувався з людьми з найближчого оточення Його Величності, і всі вони мають чудову думку про пана. Якщо ви погодитеся, ви неодмінно отримаєте номінацію з рук самого імператора. Він захоче зустрітися з вами.

– Графе, оскільки я обіцяв, що це моє останнє запитання, будь ласка, поставтеся до того, що зараз почуєте, як до риторичного: якщо я не помиляюся, я загину, якщо відмовлюсь? Правда?

– Шановний пане раднику! Нащо пан питає. Ви ж не відмовитеся. Батьківщина, імператор кличе. Це важка і відповідальна робота, але потрібна – для блага країни.

Раптом годинник, дорогий, важкий брегет радника, з яким він грався, упав на підлогу. Полковник мимоволі нахилився, щоб упіймати його. У цей момент Ван Хоутен швидко зірвався з місця, схопив пляшку шампанського і розбив нею голову співрозмовника. Він швидко обгорнув накидку навколо тіла, яке впало набік, уздовж сидіння. Зірвав закривавлені підголовники і кинув їх на труп. Потім підняв свою невеличку цінність з підлоги.

Зняв зі столу весь посуд, смикнув за ремінь, що відчиняв вікно – морозне повітря, загнане в купе рухом потяга, легковажно заграло шторами та заслонами вікна. Естар Павлович став на стільницю, нахилився й схопив мерця за ноги. Він підняв його, потягнувши загорнуте в ковдру тіло через сидіння до вікна. Висунув назовні ступні мерця, потім гомілки. Коли він дійшов до колін, ноги мертвого полковника під власною вагою впали. Тепер детектив схопив тулуб за талію й одним сильним рухом виставив тіло до стегон у відчинене вікно. Йому довелося притримати мертвого, бо тіло вже почало сповзати по зовнішній стінці вагона, а йому не хотілося залишати кривавих слідів. Естар Павлович відчайдушно напружив м'язи і підняв Миколу Андрійовича за плечі. Тримаючи його на витягнутих руках на частку секунди, він штовхнув, відкинувши досить далеко, тримаючись однією рукою за ковдру, закутану навколо тіла. Та розмоталася, залишаючись у руці радника. Він викинув її через мить. Потім він схопив відерце з льодом, що залишилося у купе, і склянки, і також позбувся цих аксесуарів.

Детектив зліз зі столу й закрив вікно. Коли вітер перестав дути в купе, відразу запанувала блаженна тиша. Радник глянув на годинник. До зупинки залишилося три хвилини. Коли поїзд зупинився на платформі, Естар Павлович – з протилежного боку поїзда – прокрався коридором до сусіднього купе, звідки щойно вийшли пасажири. Він схопив ковдру й підголовники й поспішив назад до себе. Навів порядок, поставив на стіл чайний сервіз і висунувся з вікна на перон. Крикнув:

– Самовар!

В останню мить перед відправленням поїзда прибіг кондуктор з повним свіжим самоваром. Він узяв порожній й холодний, записав замовлення й пішов собі по проходові.

Пан радник подивився в дзеркало, пригладив волосся, поправив проділ і пригладив вуса, потім сів і налив собі чаю. Він поринув у читання газет.

До кордону заишалося ще кілька годин.

РОЗДІЛ 17

На валізах

Петербург сумний, як торішній сніг.

(Анастасія)

У Санкт-Петербурзі тих, хто прибув із Варшави, зустріла паскудна погода – мокрий холодний вітер був, мабуть, страшнішим за мороз. Пан радник побачив, як похмільне товариство вилазить з салон-вагонів в тісному супроводі поліцейських, що чекали на пероні, і прямує до виходу, зникаючи в шерензі екіпажів і карет. Ті швидко прибрали неприємне видовище з очей простого народу.

До відправлення московського потяга залишалося лише чотири години, тому пан радник разом із носильниками попрямував до привокзального ресторану. Там він на півгодини зник у туалетній кімнаті, де в чемних умовах міг зробити ранковий туалет. Потім поснідав – один із носильників тим часом купив йому квиток – і почав читати столичні газети.

Коли залишалася лише година, він поволі почав збиратися. Раптом до його столика, не питаючи, підсів чоловік. Коли прибулий підвів очі від своєї газети, він був глибоко здивований. Навпроти нього в досить потертому сюртуку сидів сам міністр поліції.

Естар Павлович хотів підвестися, але жест руки міністра його зупинив.

– Спокійно, спокійно, я тут, як бачите, інкогніто.

Елегантний чоловік мовчки дивився на постать навпроти себе.

– Вибачте мене за форму, як неофіційну, так і офіційну, в якій я прийшов. Незважаючи на відсутність офіційного рапорту, я вас вітаю. Розумію, що через умови вашої подорожі ви не мали можливості подати письмовий звіт, і що ваше відкликання з відпустки та терміновий виклик телеграмою до губернатора не дали вам можливості шукати в мене аудієнції та зробити усний звіт у такий короткий термін.