Читати книгу - "Алтин-толобас"

Корнеліус скептично подивився на убогий манускрипт, здвигнув плечима, засунув у мішок. Витрачати час на сперечання не хотілося.

Угору по вірьовці лізти було куди важче, ніж униз. Тобто сам фон Дорн вибрався з тайника доволі швидко й мішок теж витяг без особливих труднощів, але от Вальзера довелося обв'язати навколо пояса й тягти, ніби лантух.

Нарешті вибралися. Поставили на місце свинцеву латку, на неї — камені, потім іще накидали землі — навряд чи доведеться повернутися сюди найближчим часом. Яма так і лишилася ямою, та випиляні дошки, ватяний матрац і дубовий паркет уклали щонайретельніше. Тепер виявити підземелля, не знаючи про його існування, було б неможливо.

Піднялися по сходах, пройшли через опочивальню до Хрестової зали.

Чернець опам'ятався — вовтузився й мимрив щось, звиваючись на підлозі. Довелося добряче стукнути його кулаком по потилиці, щоб полежав іще.

Повз двері Юсупа знову пройшли навшпиньках: Вальзер притискав до грудей заповітний том, фон Дорн тримав обома руками свою ношу, ще коштовнішу. Проминули небезпечне місце благополучно — без стуку, без скрипу. Повернувши за ріг, звідки до чорних дверей було вже рукою кинути, полегшено зітхнули.

Даремно.

Двері тихенько вискнули завісами, і з хмарини морозяної пари на низькі сходинки ступнула висока, плечиста постать. Довга скуйовджена борода, кістлявий ніс, м'яте зі сну лице. Юсуп! На плечі, поверх сірої волосяниці, накинуто рядняну постілку — видно, для тепла. Виявляється, й аскети вночі до вітру ходять.

Чорні очі хашишина сяйнули блискавками. Довгі руки розчепірилися, затуляючи прохід.

Вальзер тоненько ойкнув, утиснувся в стіну й закрився вогненно-переливчастою книгою, як щитом. Розраховувати на допомогу аптекаря не доводилось.

Тільки б Юсуп не закричав, не покликав решту — ось про що думав зараз Корнеліус. Впустивши мішок на підлогу, він кинувся вперед з обушком і вдарив, цілячи в голову, — та не в лоб, як нещодавно, а в скроню. Чернець хитнувся вбік, ухилився від свистючого удару й перехопив капітанову руку, з хрустом заломив її за спину. Обушок гепнувся на дощану підлогу.

Лівою рукою Корнеліус якось витяг із піхов тесак, штрикнув клинком наосліп позаду себе, попав у м'яке.

Юсуп із силою штовхнув мушкетера. Відлетівши на декілька кроків, капітан стрімко розвернувся і зробив випад — на жаль, у пустоту. Спритний чернець знову встиг відскочити. Задкуючи від широкого, виставленого вперед леза, зірвав з плечей ряднину й кинув у капітана. Той смикнувся назад, ударився спиною об стіну. Хашишин часу не гаяв: хитнувся донизу, підібрав обушок і з розмаху розітнув повітря. Корнеліус відступав од блискотливого вітряка, вибираючи момент для атаки. Дивно, але на допомогу чернець не кликав, тільки посміхався, шкірив свої вурдалачі заточені зуби.

Жаль, у руці була не шпага, а короткий клинок, а то фон Дорн показав би чорнобородому парочку фехтувальних прийомів. Та був один трюк, придатний і для тесака, — так званий couple. Капітан зробив обманний випад, перекинув зброю з однієї руки в другу й завдав рубаючого удару збоку.

Гнучкий хашишин затулився залізною палицею — і клинок із брязкотом переломився. Сторопівши, фон Дорн витріщився на півдюйма сталі, що стирчали з рукояті. А Юсуп відкинув обушок, простяг уперед маслакуваті руки й просто схопив Корнеліуса за комір, ніби кошеня, що нашкодило. Підняв і брязнув об підлогу — в капітана дух перехопило. Він засунув було руку назад, за комір, де у вузьких шкіряних піхвах таївся стилет, остання надія, та чернець беркутом упав зверху. Всівся мушкетерові на груди, міцно вчепився в зап'ястя і розтягнув хрестом.

Нахиляючись, рикнув:

— Гор-рло перегризу.

Не погрожував — сповіщав.

Корнеліус у страху забився, дивлячись на вишкірену пащу, котра наближалася, з гострими, вовчими зубами. Вервольф! Справжнісінький, яким няня в дитинстві лякала.

Краєм ока помітив рух. Це аптекар нарешті зробив крок од стіни, обома руками підняв важкого Замолея в срібнім окладі з камінням і щосили вдарив вовкулаку збоку по голові.

Декілька камінців вискочили із гнізд, застрибали по дошках.

Юсупа хитнуло вбік — на щоці й вилиці ченця від зіткнення з вогненними лалами проступили вм'ятинки.

Заревівши, хашишин обернувся до Вальзера, ухопив його за край кацавейки.

Скориставшись тим, що одна рука вільна, Корнеліус вихопив-таки стилет і ввігнав ченцеві знизу вгору в основу підборіддя — до упора, а потім висмикнув і другу руку, штурхонув Юсупа в груди.

Той упав навзнак. Блимаючи маслянисто-чорними очима, почав хапатися за бороду — стилета під нею було не видно, тільки булькало щось та посвистувало. Схоже, удар прийшовся туди, куди слід.

Фон Дорн підхопився й підібрав обушок, готовий, якщо знадобиться, розколоти страховиську череп. Не знадобилось. Юсуп іще потіпався трохи, похрипів і затих. Борода, насичуючись червоним, робилася схожою на незабутній колір «Лаура».

— Дякую вам, гер доктор, — з почуттям промовив Корнеліус. — Ви врятували мені життя.

Вальзер, хоч увесь і трясся, церемонно відповів:

— Радий хоч у чомусь виявитися корисним, гер капітан.

На цьому обмін люб'язністю завершився, тому що в будинку загримали двері, пролунали чоловічі голоси — певно, сутичка з Юсупом була занадто шумливою.

— Дайте! — Корнеліус вирвав у аптекаря Замолея, запхав у мішок. — Скоріше у двір!

Бігли по рипучому снігу: Вальзер попереду, порожняком, лише з вірьовкою в руках; зігнутий у три погибелі капітан устигав слідом. Чортів мішок тягнув пудів на два, а то й на три.

Гак на стіну незграбний аптекар закинув тільки з третього разу. У вікнах засвітилися вогні, й видно було, як усередині гасають тіні.

— Лізьте! — наказав фон Дорн, підпихаючи Вальзера в зад. — Приймете мішок. Потім я.

Аптекар якось видерся. Коли тяг мішок, ледве не гепнувся назад. Грюкнули двері.

— Братіє, он він, душогуб! Он, на стіні!

Зціпивши зуби, Корнеліус ліз по вірьовці. Ззаду наближався тупіт. Добре хоч, Вальзер зник на тому боці, так і не помічений ченцями.

Капітан вчепився руками в край стіни, підтягнувся.

Але тут мушкетера знизу схопили за ноги, рвонули, й він зірвався, а зверху вже накинулися розпарені, сопучі, — та не один або двоє, а принаймні півдюжини.

* * *

Корнеліусу фон Дорну було дуже кепсько.

Він тремтів од холоду в вузькому й тісному кам'яному мішку, куди головою вперед його запхали тюремники Костянтино-Єленинської башти.

Башта була знаменитою, боялася її вся Москва, тому що тут, за товстими цегляними стінами, розташовувався Розбійний Приказ, а під ним темниця й дізнанний застінок, через який башту в народі називали не її природним красивим іменем, а попросту — Катувальнею.

Через нічний час схопленого на