BooksUkraine.com » Сучасна проза » Доктор Фаустус 📚 - Українською

Читати книгу - "Доктор Фаустус"

181
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Доктор Фаустус" автора Томас Манн. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 203
Перейти на сторінку:
в багатих єврейських, хоч від нього можна було почути антисемітські висловлювання. Люди, що почувають себе скривдженими, не поцінованими так, як вони того заслуговують, а ще й до того мають шляхетну зовнішність, часто шукають задоволення в расовому марнославстві. Випадок із Збройносеном був особливий: він не вельми шанував і німців, переконаний у їхній суспільній відсталості порівняно з іншими народами, і цим пояснював, чому воліє чи навіть любить приятелювати з євреями. Ті ж, зі свого боку, а надто дружини видавців і банкірів, дивилися на нього з глибоким захопленням, яке в їхньої раси викликає німецька блакитна кров та довгі ноги, й дуже любили обдаровувати його: гольфи, пояси, светри й краватки, які він носив, здебільшого були подарунками і часто спровокованими. Бо, супроводжуючи даму під час shopping'у[224], він міг вигукнути, показуючи на щось: «Ну, за це б я грошей не дав! Хіба що взяв би дарма, якби хто подарував». І брав ту річ у подарунок з виглядом людини, яка ж сказала вже, що грошей за це б не дала. А ще він доводив собі й іншим свою незалежність тим, що принципово відмовлявся робити комусь послуги, — отже, не хотів допомогти, як був комусь потрібен. Коли його запрошували до товариства біля столу, де саме бракувало одного кавалера, він обов'язково відмовлявся. Якщо хтось вирушав у подорож чи за порадою лікаря на курорт і запрошував його з собою, щоб мати приємного супутника, то тим більше було шансів отримати від нього відмову, чим дужче на нього розраховували. Так само відмовився він написати для Адріана лібретто за «Love's Labour's Lost». Водночас він дуже любив Адріана, був його щирим прихильником, і той не образився на нього за відмову. Адріан узагалі був дуже толерантний до його вад, з яких сміявся й сам Збройносен, і ні за що на нього не гнівався, бо був надто вдячний йому за веселу балаканину, за розповідь про батька, за англійське блазнювання. Я ніколи не бачив, щоб він так реготав, реготав до сліз, як під час зустрічей із Рюдігером Збройносеном. Природжений гуморист, той миттю помічав смішне у найбуденніших речах. Наприклад, відомо, що, коли їси тверде печиво, у вухах оглушливо тріщить, і нічого не чуєш навколо; і ось Збройносен за чаєм показував нам, як товариство, сидячи біля столу, налягає на печиво, не чує одне одного й мимоволі обмежується такими репліками, як: «Прошу?» — «Ви щось сказали?» — «Одну хвилинку, вибачте!» А як Адріан реготав, коли Збройносен лаявся перед дзеркалом зі своїм відображенням! Бо він пишався — не в банальному значенні цього слова, а в поетичному — безмежним потенціалом життєвих можливостей, який набагато переважав його спроможність зважуватися на щось, і хотів зберегти для цього молодість і вроду, а тому журився, що обличчя в нього надто рано вкривається зморшками і марніє. В обрисах його уст і без того було щось старече, а в поєднанні з довгим, трохи навислим над тими устами носом, який люблять називати класичним, вони вже давали уявлення про фізіономію Збройносена в старечому віці. А тепер додавалися ще й зморшки — на чолі, від носа до кутиків рота і, дрібненькі, навколо очей. Тож він часом недовірливо прихиляв обличчя до самого дзеркала, кисло кривився, відтягував двома пальцями підборіддя, гидливо проводив рукою по щоці й так розчаровано відмахувався від свого зображення, що ми з Адріаном вибухали реготом.

Я ще не згадав, що очі в нього були однаковісінького кольору з Адріановими. Напрочуд однакового: та самісінька суміш сірого, блакитного й зеленого, що й у нього, і навіть той самий рудуватий ореол навколо зіниць. Хоч як дивно, але мені завжди здавалося, — може, я цим хотів себе трохи заспокоїти, — що Адріанова смішлива симпатія до Збройносена пов'язана була з тією схожістю кольору очей, а це вже наводило на думку, що в основі його симпатії лежала так само глибока, як і весела байдужість. Навряд чи треба додавати, що зверталися вони один до одного на прізвище й на «ви». Хоч я й не вмів так розважати Адріана, як Збройносен, наше з дитинства принесене «ти» надавало мені перевагу над сілезцем.

XXІ

Сьогодні вранці, поки Гелена, моя добра дружина, готувала каву, а з неодмінного на світанку туману починав вияснюватися свіжий верхньобаварський осінній день, я прочитав у газеті про вдале відновлення нашої підводної війни, жертвами якої протягом двадцяти чотирьох годин стало не менше як дванадцять кораблів, і серед них два великі пасажирські пароплави, англійський та бразильський, з п'ятьмастами людей на борту. Ми завдячуємо цей успіх новій чудодійній торпеді, яку пощастило створити німецькій техніці, і я не можу приглушити в собі певного задоволення нашим невтомним винахідницьким генієм, національною заповзятливістю, що вистояла перед стількома ударами і ще й досі перебуває під цілковитою владою режиму, який призвів нас до цієї війни, справді кинув нам до ніг континент і замінив інтелігентську мрію про європейську Німеччину страшнуватою, трохи ненадійною дійсністю німецької Європи. Та, незважаючи на те мимовільне почуття вдоволення, весь час зринає думка, що такі поодинокі тріумфи, як це затоплення ворожих кораблів чи по-гусарському зухвале викрадення італійського диктатора, може ще хіба збудити даремні надії і продовжити війну, яку, на погляд тямущих людей, уже не можна виграти. Так вважає— він мені сам сказав це навпростець, коли ми вдвох сиділи ввечері за кухлем пива, — ректор нашої фрайзінзької духовної академії монсеньйор Запарканнер, чоловік зовсім не схожий на того запального вченого, що влітку стояв у центрі потопленого в крові студентського заколоту в Мюнхені[225], але досить розважний, щоб не плекати ніяких ілюзій і не чіплятися за різницю між війною не виграною і програною, отже, не заплющувати очей на те, що ми пішли ва-банк і що провал нашої спроби завоювати світ дорівнює нечуваній національній катастрофі.

Усе це я кажу для того, щоб нагадати читачеві, за яких історичних обставин пишеться життєпис Леверкюна, і звернути його увагу на те, що хвилювання, пов'язані з моєю працею, постійно й неподільно зливаються з хвилюваннями, викликаними бурями часу. Не те, щоб я не міг зосередитись: ніякі зовнішні події, мабуть, не відірвали б мене від моєї праці. А все-таки, незважаючи на мою особисту безпеку, наважуся сказати, що теперішні часи не вельми сприятливі для неухильного виконання такого завдання, як моє. А крім того, саме під час мюнхенських заворушень і страт мене на десять днів прив'язав до ліжка грип із високою температурою, що в мої шістдесят років

1 ... 68 69 70 ... 203
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доктор Фаустус», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доктор Фаустус"