Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Проте найпоширеніший був культ Ізіди. Її уявляли як матір, що тримає на руках дитину. Вшановували також її чоловіка Озіріса. Таємничі містерії, зв’язані з релігійними святами, приваблювали дуже багатьох людей, особливо бідних і рабів. Восени справляли велике свято воскресіння Озіріса, якого забив бог Сет.

Храм відкопали 1765 року. В ньому була цистерна, де зберігалася свята вода Нілу, і таємна келія, з якої жерці устами богині давали віруючим поради й проголошували свої пророцтва. На вівтарі стояла скульптура Ізіди з позолоченим вінцем на голові і ще лежали обгорілі рештки жертв: тварин, фіг, каштанів, горіхів, фініків і вівса. На стінах добре збереглися малюнки, на яких ми бачимо тварин і рослини з-над Нілу.

Згадаємо, до речі, що релігійні культи потрапляли до Італії навіть з далекої Індії. Доказом цього є знайдена в одному домі статуетка з слонової кістки — зображення індуської богині кохання.

Був у Помпеях і ще один, старіший форум, що мав форму трикутника — так званий Forum triangulare. Відтоді, як збудували новий форум, цей став для мешканців місцем відпочинку, прогулянок і розваг. З трьох боків красивого майдану височів накритий дахом портик, що складався з 95 дорійських колон, а четвертий бік його виходив на море. Там стояли лави для людей, що приходили сюди погуляти; посередині містилася мармурова цистерна, в неї свинцевими трубами текла вода. Майдан прикрашали різноманітні бронзові статуї.

Біля цього форуму стояли недалеко один від одного два театри — драматичний, на 5 000 місць, і вкритий дахом музичний театр, так званий «Одеон», на 1 500 осіб. Тут знайдено басейн для шафранової води, якою в жаркі дні в театрі кропили підлогу. Поміж лавами лежали кинуті театральні квитки — кружальця з свинцю чи слонової кістки, на яких були видовбані номери місць.

Вистави в цих театрах користувалися серед жителів Помпей величезною популярністю. Поряд з грецькими трагедіями там ставили народні фарси, балети й пантоміми. За панування Нерона добре відомий актор був Паріс, який грав у пантомімах; глядачі завжди щиро нагороджували його бурхливими оплесками, але жадібний до слави Паріс мав ще й власну клаку[61].

Жителі Помпей дбайливо піклувалися про фізичне виховання молоді й збудували в місті аж три палестри — своєрідні учбові стадіони. Найбільший із них, обладнаний з розмахом, мав мармуровий портик, гардероб, лазню, плавальний басейн, приміщення для приїжджих атлетів і навіть невеличкий храм Венери, покровительки молоді. На широкому майдані росли старі платани, одному з яких було аж 120 років.

На другому боці міста відкопано великий амфітеатр, про який ми вже згадували. Цю гігантську будівлю спорудили багачі Гай Квінкт Бальба і Мавр Порцій на знак своєї вдячності за те, що їх обрали в місті на високі керівні посади. Бальба страшенно нажився в період реакційного терору Сулли[62]: він за безцінь скуповував майно римлян, оголошених поза законом.

На арені амфітеатру відбувалися не тільки бої гладіаторів. Щоб зробити криваві ігри різноманітнішими, випускали хижих звірів, влаштовували полювання з гончаками. Замість гладіаторів на арені з’являлися бики, ведмеді, леви, тигри, вовки, пантери, дикі кабани, газелі, зайці. Кров людей і тварин лилася струмками.

Мешканці Помпей захоплено стежили за цими жорстокими іграми. Між ними утворювалися групи, які мали своїх улюбленців і, захищаючи їх, завжди ладні були зчинити сварку та бійку.

59 року нашої ери через це дійшло до кривавих битв. Сенатор Лівенцій Регула, політичний вигнанець з Рима, влаштував ігри, щоб здобути собі прихильність помпеянських виборців. Амфітеатр заповнили не тільки помпеяни, але й мешканці сусідніх містечок. Під час вистави поранений гладіатор упав на пісок арени. Глядачі, показуючи великим пальцем руки вниз або вгору, мали вирішити долю нещасного: добити його чи помилувати.

У зв’язку з цим виникла суперечка між помпеянами й жителями Нуцерії. Розлючені глядачі з ножами, камінням і дрючками висипали на арену, а коли нарешті безладдя припинили, на піску лишилося кілька десятків спотворених трупів і поранених. Потерпілі мешканці Нуцерії послали делегацію із скаргою до Нерона, і той присудив багатьох винуватців до вигнання, а насамперед закрив на десять років помпеянський амфітеатр; це була надзвичайно сувора кара, якщо зважити на просто хворобливу пристрасть помпеянів до гладіаторських боїв.

Усередині XVIII століття поблизу амфітеатру відкопано казарми гладіаторів. Будівля, схожа на чотирикутний портик з камерами, оточувала величезний учбовий майдан. В одному залі знайдено спорядження гладіатора; це прекрасна пам’ятка римського збройового мистецтва. Особливо багатими орнаментами оздоблено два бронзові наколінники, круглий щит і важкий красивий шишак. Усі ці речі є тепер рідкісна й дуже цінна прикраса Неаполітанського музею.

Ігри відбувалися тільки двічі на рік з нагоди певних свят. У будні свій вільний час помпеяни проводили в термах, тобто публічних лазнях. Терми були не тільки гігієнічними установами, а великою мірою і товариськими клубами. Ось чому їх обладнували розкішно й художньо. Просторі мармурові зали прикрашено фресками, підлогу майстерно викладено з мозаїки, стелі мали форму арок і склепінь. Терми складалися в основному з чотирьох залів, де була холодна, тепла та гаряча вода, а також парильні, до якої подавали гаряче повітря трубами, прокладеними під підлогою, в стінах і склепіннях. Помившись, помпеянин міг почитати в бібліотеці, побалакати в клубі з товаришами, випробувати свою силу на легкоатлетичному майданчику або підкріпитися в добре обладнаному ресторані.

У руїнах терм зроблено одне цікаве відкриття. В деяких залах знайдено округлі вікна з скляними шибками, що в стародавні часи було надзвичайно рідкісне явище. 1 328 оливкових лампочок, зібраних в одній з терм, свідчили про те, що мешканці Помпей любили тут посидіти навіть увечері. І ще одна цікава подробиця: помпеяни скаржилися, що в той час, коли вони втішалися, приймаючи ванни, злодії обкрадали гардероби — забирали звідти одяг і цінні речі.

Звичайні мешканці Помпей жили здебільшого скромно, якщо не бідно. Дрібні торговці та ремісники наймали собі під крамнички і майстерні маленькі приміщення з лицьового боку палаців, а спали в комірчині на другому поверсі, куди вели внутрішні дерев’яні сходи. Умеблювання тут було дуже бідне й складалося з найнеобхідніших речей.

Глибока класова нерівність в італійському суспільстві, нерівність, якої не могли знищити революції Гракхів, Марія і Спартака, особливо яскраво виявилася в розкішних віллах сенаторів, яким пощастило розбагатіти. Зовні ці будинки були непоказні. Фасади їх складалися з глухих — без жодного вікна — стін, прикрашених подекуди зображеннями римських богів — Юпітера, Аполлона, Марса, Меркурія або Мінерви. Вулиці, на які виходили бічні стіни цих будівель, здавалися дуже одноманітними.