Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Вузький коридор, закритий од вулиці двійчастими дверима з калаталом, вів до головної зали для урочистих прийомів. То був атріум, посередині якого містився викладений мармуром басейн; через отвір у стелі сюди лилася дощова вода. Навколо басейну стояли колони, які підтримували дах будинку. Цей гарний салон, призначений для прийому гостей, здебільшого прикрашали дзюркотливі фонтани та бюсти предків і членів родини.

Уздовж атріуму по боках були ряди закритих портьєрами кімнаток без вікон — спальні та їдальні, в яких іще збереглися подекуди кам’яні ложа; на них, повернувшись обличчям до столу, лежали ті, що бенкетували.

З атріуму повз кабінет господаря дому хід вів до перистилю — так звався садок, який дбайливо доглядали раби, його оточувала колонада й невеличкі алькови. Це був чарівний і затишний куточок, у якому часто зосереджувалось усе життя дому. Звичайно там били фонтани, розсипаючи краплі холодної води на квіти, дерева та газони.

Рештки звуглених коренів дали можливість відтворити точну картину тих садків. Там росли на клумбах лілеї, дамасські троянди, мальви, нарциси, півники й стокротки. З дерев найчастіше траплялися акації, кипариси, лаври, платани, дуби та пінії, а з декоративних кущів — алое, плющ, мирт, папірус і тростина.

Практичні помпеяни не забували також про плодові дерева та овочі. В одкопаних віллах знайдено звуглені рештки, з яких можна довідатись, що там вирощували мигдаль, солодкі каштани, фіги, горіхи, фініки, вишню, оливки, гранати, яблуні, груші, виноград, боби, спаржу, гарбузи й дині.

Кімнати цих чудових палаців свідчать, що господарі їхні дуже любили красу. Щоб здивувати земляків пишнотою та багатством, вони намагалися запрошувати для оздоблення своїх палаців найкращих, яких тільки можна було знайти на той час, митців.

Стіни майже всіх кімнат прикрашено малюнками та оздобами з мармуру. Картини, які займають величезну площу, найчастіше передають сцени, взяті з римської та грецької міфології.

Однак помпеяни не вдовольиялися тільки міфологічною тематикою. В різні періоди мода змінювалась. У настінному живописі Помпей учені розрізняють чотири основні стилі. Дуже цікавий так званий ілюзіоністичний стиль. На картинах цієї епохи ми бачимо фантастичні будівлі й пейзажі, зображені з такою реалістичною перспективою, що складається враження, ніби дивишся у вікно і бачиш перед собою широкий простір, повний сонця та повітря.

30 року до нашої ери римляни завоювали Єгипет. Після цього на стінах їхніх будинків з’являються інші малюнки: лотос, гіпопотами, крокодили, піраміди, пейзажі Нілу. А ось цілковита протилежність до цих мотивів — цикл чудових картин, пройнятих почуттям гумору. Ми бачимо тут маленьких домовиків за роботою — вони зайняті ремеслами, які тільки були в той час у Помпеях: — варять їжу, ремонтують сандалі, виготовляють різноманітні ювелірні дрібнички, стругають дошки, кують, саджають у піч хліб, збирають виноград і ногами видавлюють з нього сік. Один карлик борюкається з упертим ослом, поганяє його й щосили тягне за хвіст.

Біля Геркуланської брами відкопано розкішну віллу, що належала колись якійсь жриці Діоніса. В ній було 19 кімнат з окремими лазнями і навіть півкругла веранда — рідкість у помпеянських будинках. Та найбільший скарб цього дому — 29 величезних настінних «малюнків. Невідомий художник у яскравих кольорах показав драматичний процес висвячення молодої поклонниці Діоніса. На одній картині жриці батожать молоду дівчину, на інших голі вакханки кружляють у несамовитому танці або складають шану біля підніжжя статуї Вакха.

Поблизу тієї самої Геркуланської брами відкопано ще один будинок, набагато старіший, ніж перший, бо на час виверження Везувію йому було вже чотириста років. У тому будинку працював хірург — в одній з його кімнат знайдено цілий набір хірургічних інструментів, на диво подібних до сучасних. Цей хірург мав дочку, яка, напевно, була художницею. В її кімнаті з величезним вікном у сад на стіні зображено молоду дівчину, яка малює погруддя Вакха; малий Ерос підтримує картину, а дві рабині пильно й зацікавлено стежать за роботою.

На стінах часто були цілком реалістично виконані портрети. Так, Теренцій Прокл, власник великої пекарні, розбагатівши, збудував собі гарну віллу й велів намалювати на стіні себе та свою дружину. Художник виконав замовлення. І ось ми бачимо на малюнку чоловіка з невеличкою борідкою і відстовбурченими вусами, який тримає в руці — напевне, для поважності — сувій папірусу. А поруч — вродлива жінка з великими, лагідними, як у сарни, очима, рівним носом і красивим овалом обличчя. Перед нею — воскова табличка; жінка різцем доторкнулася до губів, немовби думаючи, що їй написати.

Багато уваги жителі Помпей надавали підлозі своїх будинків. Здебільшого вони прикрашали її мозаїкою з тисяч дрібненьких різноколірних камінців. Подекуди це справжні шедеври мистецтва, які викликають глибоке захоплення й подив. Ми зустрічаємо там різноманітні геометричні узори, — зірки, розетки, плетінки й меандри[63], — а часто й рослинні, в яких найчастіше трапляються плющ, лотос, виноградна лоза, лаври. Майстри цього чудового прикладного мистецтва часом брали теми, пов’язані з тваринним світом. Тут ми натрапляємо на точні зображення бегемотів, кентаврів, морських коників, дельфінів, собак, голубів, ведмедів і півнів, які б’ються між собою.

Вершина майстерності в цій галузі є алегоричні сцени, в основі яких лежать міфи, легенди й події стародавньої історії. Типові зразки такої мозаїки знаходимо, наприклад, у так званому «будинку драматурга». На підлозі цього будинку невідомий художник у живих кольорах створив цілком реалістичну, сповнену драматичного напруження картину театральної репетиції комічних акторів. Старий, лисий драматург із сценарієм у руці дає режисерські поради двом юнакам, убраним у козячі шкури; на задньому плані картини ще один актор, за допомогою свого товариша одягається в театральний костюм.

Шедевром просто незрівнянної краси є величезна мозаїчна підлога в «Домі Фавна» (цей дім археологи назвали так через те, що в його атріумі знайшли скульптуру Фавна — кошлатого бога лісів).

На чотирикутній площині розміром 5,12X2,75 м з півтора мільйона білих, чорних, жовтих і червоних камінців викладено картину, яка передає батальну сцену — бій Олександра Македонського з Дарієм під Іссом 333 року до нашої ери.

У завзятій битві безладно змішалися люди; очі в них палають люттю або сповнені жаху, риси обличчя передані глибоко реалістично, в усій картині відчувається динаміка й широкий розмах композиції.

Центральною постаттю в цьому творі є Олександр. Волосся в нього розвіялось, обличчя худе, в очах — вогонь. Полководець пронизує списом перського сановника, а Дарій тим часом дивиться, охоплений жахом: небезпека вже загрожує йому особисто. Фурман його колісниці панічно поганяє огирів, а якийсь