Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Розуміючи, що нічого виразного цієї хвилини не скажу, я просто втопила погляд у чашці чаю. І, потроху попиваючи його, щось змазано відповідала на нейтральну балаканину Ілони, поки нарешті не почула знайоме:

— Несподівана зустріч, леді Фрост.

Піднявши погляд, я зустрілася з очима куртизанки і одразу ж пригнічено повернула погляд в чашку чаю.

— Вибач, що не прийшла раніше. Не було з ким дитину залишити, — промовила я, зминаючи пальцями край рукава своєї блузи.

— Та годі, я все розумію, немовля — це не ваза, яку можна будь-якої миті поставити на зручне місце, — зітхнула Емма і, наливши собі чаю в кухоль з квітами бузку, сіла навпроти мене. — До того ж, я й сама просила тебе не лізти в цю справу, і ми ніби як про все домовилися. Адже так? — уточнила дівчина, вичікувально подивившись на мене.

— Її донька, що з нею тепер буде? — не витримавши, схлипнула я. Трясця, а спершу навіть не збиралася розпускати нюні!

— Багато хто з тих, хто товаришував з Астрід, скинулися. Вийшла не те щоб величезна сума, але її матері цього вистачить на перший час, щоб трохи перебудуватися і приловчитися до того, що тепер їй на старості доведеться ще й тягнути маленьку онучку. Самої Азалії вона, звичайно ж, нічого поки що не казала. Приїжджала на похорон одна, залишивши її на свою господиню. Та добра жінка й увійшла в становище. Як і коли наважиться сказати дівчинці, що мама вже ніколи не приїде — не знаю, і, якщо чесно, навіть думати про це не хочу. Бо тоді точно знову зірвусь.

— Чому це сталося з тією, хто має дитину? — не витримавши, знову схлипнула я, намагаючись стримуватися. Розклеюватися перед Еммою, яка в особі Астрід втратила близьку подругу, здавалося мені так егоїстично!

— А насправді тут не треба було довго гадати, щоб потрапити в чиюсь матір, — сплюнула вона крізь стиснуті зуби.

— Хочеш сказати, багато куртизанок мають дітей?

— Дуже багато, — напружено промовила Емма, з силою стискаючи пальцями свою гарячу чашку. — І Астрід навіть не була першою жертвою цих виродків, після якої десь залишилися сироти.

— Щоб вони здохли, — викарбувала я, розуміючи, що тремчу.

— На жаль, вони навряд чи так просто виконають наше прохання, — гірко видихнула куртизанка. — Я знову всі ці дні оббивала які тільки можливо пороги, тільки ось все марно. Просто ігнорування, зачинені двері, у кращому разі — обіцянки обов'язково все вирішити, крізь які без жодних зусиль читається: «Просто забирайся і не плутайся під ногами, я все одно навіть пальцем не поворушу». Ще ніколи я не відчувала себе настільки жалюгідною, слабкою та безпорадною. А це, зауваж, тобі каже повія.

— Того вечора, коли це сталося… — протягла я, змочуючи горло, що пересохло. — Аркадій тоді був сам не свій. Йому насправді не байдуже все це…

— Але ж ти розумієш чому він, при цій «небайдужості», стримався і просто повернувся додому, стискаючи кулаки? — насупила брови Емма. — Ваша сім'я вже достатньо вигребла за втручання у цю справу. І твій чоловік знає, що він під наглядом. Що варто йому зробити хоч півкроку, і наслідки будуть серйозними для всіх трьох, а не тільки для нього. Тож гра продовжиться без нього. І ти мені теж пообіцяй, — напружено додала дівчина, суворо подивившись мені у вічі. — Що також залишишся осторонь. Це не ваша війна, тим більше, що вам її, у вашому нинішньому становищі, не виграти. Якби Аркадій Фрост усе ще був верховним чарівником при дворі — я б сама від нього не відстала... Але чим далі, тим більше я розумію одну просту істину: що тут може зробити звичайний маг із варти? Однозначно не набагато більше за мене. Тож ти пам'ятаєш, що не маєш залазити в цю справу?

— Так, пам'ятаю, — відсторонено кивнула я.

Тільки сама не була впевнена, що зумію стримати обіцянку і залишатися осторонь.