Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

Зі звивистої крутої дороги, що вела до Берхтесґадена, долинули радісні вигуки, і вони підхопилися на ноги. Повз них промчала велика чорна машина, дівчата захоплено завищали, але «його» там не було.

А тоді з-за рогу вигулькнула друга машина — прекрасний чорний мерседес із відкритим верхом. Над капотом майорів прапорець зі свастикою. Ця їхала повільніше, ніж попередня, і в ній справді сидів новий райхсканцлер.

Фюрер недбало хляпнув рукою, ніби не їхнє вітання виконував, а просто підніс долоню до вуха, аби краще розчути, що там йому гукають. Забачивши його, Гільда, що стояла просто біля Урсули, сказала просто «О», і в цей одним-один склад вклала релігійний екстаз. А тоді все закінчилося так само швидко, як і почалося. Ганна схрестила руки на грудях, як свята великомучениця із запором.

— Тепер життя вдалося, — засміялася вона.

— На фотографіях він виглядає краще, — пробурмотіла Клара.

Дівчата були піднесені, вони весь день сьогодні ходили радісні, і за наказом Gruppenfükrerin (вісімнадцятирічної Аделаїди, білявої амазонки, що її практичністю Урсула захоплювалася) вишикувалися в шеренгу й, окрилені, рушили у довгу дорогу до молодіжного гуртожитку, співаючи на ходу. («Вони весь час співають, — писала Урсула до Міллі. — Як на мій смак, тут надто lustig. Я почуваюся, ніби втрапила до особливо радісного вокально-інструментального ансамблю»).

Репертуар у них був багатий — народні пісні, химерні наспіви про любов, доволі кровожерливі патріотичні гімни про скривавлені стяги й неминучі похідні співалки. Особливо вони любили Schunkeln — взятися під руки й розхитуватися, співаючи. Коли Урсулу змусили й собі щось заспівати, то вона виконала їм «За молоді літа» на слова Роберта Бернса, яка ідеально підходила для Schunkeln.

Гільда з Ганною, молодші Кларині сестри, були затятими членкинями БДМ, себто Бунд Дойчер Медель, дівочого відповідника Гітлер’югенду («Ми їх називаємо Га-Ю», — пояснила Гільда, і вони з Ганною одразу загиготіли від думки про гарненьких юнаків у формі).

До Бреннерів Урсула не чула ані про Гітлер’югенд, ані про БДМ, але за два тижні, які у них провела, від Гільди з Ганною не чула ні про що інше.

— Це здорове хобі, — сказала їхня мати, фрау Бреннер. — Воно заохочує мир і порозуміння серед молоді. Ніяких більше війн. До того ж так вони тримаються подалі від хлопців.

Клара, як і Урсула, щойно закінчила університет (вона вивчала мистецтво в Akademie) і була байдужа до одержимості сестер, але запропонувала супроводити їх на Bergwanderung, літній табір, під час якого вони ходили від однієї Jugendherberge до іншої баварськими горами.

— Ти ж поїдеш із нами? — спитала Клара в Урсули. — Буде весело, природу побачиш. Не хочеш же ти застрягнути в місті з Mutti і Vati.

«Це, мабуть, як дівчата-скаути», — писала Урсула Памелі. «Не зовсім», — писала Памела у відповідь.

*

Урсула не збиралася затримуватися в Мюнхені. Німеччина була бічним відгалуженням її життєвого шляху, частиною року пригод у Європі.

— Це буде моє власне велике турне, — пояснювала вона Міллі, — хоча розмах, боюся, вже не той, що раніше. Себто не дуже велике турне.

Вона збиралася відвідати Болонью замість Рима чи Флоренції, Мюнхен замість Берліна і Нансі замість Парижа (Ненсі Шоукросс посміялася над таким вибором) — її університетські викладачі знали надійні місця, де можна спинитися, у всіх цих містах. Щоб заробити собі на хліб, вона збиралася трохи викладати, хоча Г’ю і так надсилав їй гроші, потроху, але регулярно. Г’ю зітхнув із полегшею, коли довідався, що вона проводитиме час «у провінціях», де «люди, загалом, поводяться краще». («Себто нудніше», — сказала Урсула Міллі). Г’ю наклав вето на Париж, він чомусь відчував до цього міста відразу. Та й Нансі — безкомпромісно французьке місто — викликало в нього не набагато більше тепла. («Бо це у Франції», — припустила Урсула). Він сказав, що надивився на континент під час Великої війни й не розуміє, від чого там усі в такому захваті.

Попри Сильвіїні застороги, Урсула отримала освіту із сучасної філології — французька, німецька, дрібка італійської (ба навіть дрібочка). Щойно випустившись і не маючи поняття, чим зайнятися далі, вона подалася на курси підготовки вчителів. І одразу взяла академвідпустку — сказала, що хоче побачити світу, перш ніж «осісти» на все життя перед дошкою. Принаймні таке пояснення вона озвучила батькам, а насправді сподівалася, що протягом року за кордоном станеться щось таке, унаслідок чого їй уже не доведеться вчителювати. Вона поняття не мала, якої форми набуде це «щось таке» («можливо, любов», — мрійливо протягнула Міллі). Вона була згодна на будь-який рятунок від долі розчарованої старої діви у школі для дівчат, що відмінює іноземні дієслова, доки крейдяний пил сиплеться на одяг, як лупа. (Цей портрет був заснований на її власних вчительках). У її колі спілкування цей фах також не викликав великого ентузіазму.

— Ти що, хочеш стати вчителькою? — перепитала Сильвія.

— Чесно кажучи, якби її брови піднялися ще трохи вище, то вони покинули б атмосферу, — переказувала потім Урсула Міллі.

— А ти що, справді хочеш викладати? — уточнила та.

— Чому всі до одного мої знайомі озвучують це питання таким тоном? — Урсулу це вже навіть почало трохи ображати. — Невже я така разючо непридатна для цього ремесла?

— Так.

Сама Міллі пройшла вишкіл у лондонській академії драматичного мистецтва і тепер грала у репертуарному театрі у Віндзорі, у другорядних спектаклях, покликаних витиснути у глядача сльозу.

— Я чекаю, коли мене відкриють, — казала вона, зайнявши театральну позу.

Усі на щось чекають, — подумала Урсула.

— Краще не чекати, — казала Іззі, — а робити.

Але їй таке легко казати.

Міллі з Урсулою винесли плетені крісла на газон у Лисячому закуті і стали чекати, що лиси вийдуть погратися на траві. До саду час від часу навідувалася лисиця з виводком лисенят. Сильвія лишала їй недоїдки, тож лисиця була майже ручна й відважно вмощувалася посеред газону, як пес, що чекає на вечерю, а її щенята — у червні вони вже були цибаті й довгоногі — сварилися і скакали навколо неї.

— То що мені робити? — безпорадно (безнадійно) спитала Урсула. Бріджит винесла тацю з чаєм і пирогом і поставила на стіл між ними. — Навчитися друкувати і стенографувати, піти на