Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Номенклатура — це до того ж іще й список перевірених осіб, що своєю поведінкою, працею та всім життям довели вірність великим ідеям Комуністичної партії.

Ні районний комітет, ані його перший секретар права не мають розставляти на посади тих, хто їм подобається. Є затверджений на верхах список, є особові справи тих, хто потрапив до нього, отже, тільки із цього кола й обирайте директорів, начальників і голів.

Але тільки найнижчого рангу.

Немає в районного комітету влади призначати редактора районної газети, начальника райвідділу міліції чи голови районної ради профспілок. Ці хлопці — номенклатура вищого обласного комітету. Тільки там можуть вирішувати, кого з них можна підвищити, а кого потрібно терміново понизити.

А районний прокурор, суддя, сам перший секретар районного комітету — це номенклатура НЕ обласного комітету, а вищого республіканського або ще вищого — Центрального.

Тільки там, на самому верху, вирішують делікатне питання добору й розстановки кадрів. Там визначають, кому бути першим секретарем обласного комітету на Сахаліні, кому представляти інтереси Радянського Союзу в Гондурасі, кому забивати народові баки релігійним опіумом, кому командувати авіаційною дивізією в районі Будапешта, а кому — стрілецьким корпусом в Хасанському районі Приморського краю.

Центральний комітет вирішує, хто буде керувати ідеологією та політикою, хто командувати армією, флотом, наукою, промисловістю, сільським господарством, культурою, релігією, хто буде судити, хто саджати, хто винищувати неугодних.

Ось творчий союз художників чи композиторів, журналістів, архітекторів або письменників — чисто добровільне об’єднання вільних творчих особистостей. І самі вони обирають главу свого союзу на бурхливому з’їзді. Але обирають, не підозрюючи про це, тільки й виключно того, кого вже таємно вибрав і затвердив ЦК КП.

Усі закордонні розвідники, усі директори великих заводів, усі ієрархи Православної церкви, усі генерали — номенклатура ЦК. Тільки ЦК КП має право вирішувати долю кожного з них. Без рішення ЦК жодного з них не можна ні понизити, ні підвищити, ні перевести з однієї посади на іншу, нехай навіть і рівнозначну.

Ліквідувавши своїм рішенням посади партійних наглядачів, хай поки й не найвищого рангу, які, однак, уходили до номенклатури ЦК, Жуков зазіхнув на нероздільну владу Комуністичної партії та вийшов з-під її контролю.

Нещодавно я чув суперечку двох експертів про те, готував Жуков захоплення влади чи не готував?

Про це сперечатися не треба. Жуков не просто готував, він уже здійснював повзучий переворот у країні. Керівною силою Радянського Союзу була Комуністична партія. Жуков виводив Радянську Армію з-під контролю владної партії, відкрито не підкоряючись її рішенням, руйнуючи створені нею структури контролю, порушуючи встановлені нею порядки.

5

У жовтні 1952 року XIX з’їзд КПРС прийняв новий Статут, відповідно до якого кожен комуніст мав право звертатися до будь-якої партійної інстанції, аж до ЦК. Багато офіцерів були комуністами (інакше ходу нагору не давали). Генерали були комуністами майже всі. Жуков запровадив у Радянській Армії власні порядки. Усупереч Статуту КПРС, він заборонив армійським і флотським комуністам звертатися до ЦК КПРС. На армійських і флотських комуністів права, гарантовані Статутом КПРС, із цього часу не поширювалися (Жуков Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. — М.: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 446).

Цього було не досить. Жуков заборонив начальнику Головного політичного управління Радянської Армії генерал-полковнику О. С. Желтову інформувати ЦК про все, що відбувається у Збройних силах (Жуков Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. — М.: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 244).

Головне політичне управління Радянської Армії — це верховний політичний наглядач. Головне політичне управління є водночас одним із відділів ЦК.

Сталося ось що: Жуков заборонив одному з відділів ЦК виконувати свої контрольні функції. У такий спосіб Жуков вивів один із відділів ЦК з підпорядкування Першого секретаря ЦК КПРС товариша Хрущова.

6

Жуков розчищав місця для своїх людей.

Для цього треба було гнати з Радянської Армії тих, хто не був готовий сліпо, не вагаючись, виконувати накази Жукова.

15 березня 1956 року подав у відставку перший заступник Міністра оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Олександр Михайлович Василевський.

Досить подивитися на дати призначення Василевського на нові посади, дати присвоєння йому військових звань, щоб дійти певних висновків.

Станом на 22 червня 1941 року Василевський — генерал-майор, заступник начальника Оперативного управління Генерального штабу. Липень 1941 року — місяць жахливих поразок Червоної Армії, але 1 серпня 1941 року Сталін призначає Василевського на ключову посаду начальника Оперативного управління Генерального штабу.

Усередині жовтня 1941 року на околиці Москви раптово прорвалися передові загони німецьких військ. Їх стримували спішно кинуті в бій курсанти військових училищ і ненавчені, непридатні до військової служби ополченці. Москва могла впасти будь-якої миті. 16 жовтня 1941 року в Москві здійнялася жахлива паніка, супроводжувана втечею начальників великих і малих рангів. Паніку вдалося придушити, Москву відстояти. 28 жовтня 1941 року Сталін присвоїв Василевському звання генерал-лейтенанта.

Маршал О. М. Василевський на НП (1944)

Травень 1942 року — місяць ще страшніших поразок Червоної Армії.

Спроби прорвати блокаду Ленінграда завершилися катастрофою.

Грандіозний наступ Червоної Армії на південному фланзі, вилився в оточення військ Червоної Армії в районі Харкова.

Кримський фронт готував наступ, але Манштейн раптовим випереджувальним ударом розтрощив його, зім’яв і скинув у море.

21 травня 1942 року Сталін присвоює Василевському звання генерал-полковника.

У червні 1942 року німецькі війська стрімко розвивають наступ, рвуться до Сталінграда, тобто до Волги — нафтової аорти Радянського Союзу, і на Північний Кавказ — до нафтових полів. Тепер уже не тільки Москва, а весь Радянський Союз на межі падіння. У цей час Сталін ставить генерал-полковника Василевського на посаду начальника Генерального штабу.

Дивна ситуація: моторошні катастрофи, Сталін рішуче відсторонює і нещадно карає своїх генералів і маршалів, при цьому Василевський нестримно йде вгору. Про що це свідчить?

Це запізнілі визнання Сталіна після кожної поразки: ми діяли так, як уважали за потрібне, а треба було так, як пропонував Василевський.

Маршал Василевський оглядає гармати (1945)

Під час контрнаступу в районі Сталінграда генерал-полковник Василевський координував дії Донського і Сталінградського фронтів. 18 січня 1943 року Сталін присвоїв йому звання генерала армії, за 29 днів — Маршала Радянського Союзу.

Після війни, 1949 року, Сталін призначає Василевського Міністром Збройних сил (Міністерство оборони декілька разів змінювало свої назви, залишаючись тим