Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Василевський явно не брав участі у змові проти Сталіна. Це зрозуміло з того, що відразу після смерті Сталіна під час розподілу ролей його було зміщено на посаду першого заступника Міністра оборони.

А Жукова, навпаки, повернено із заслання, підвищено на посаду першого заступника Міністра оборони, а потім і на посаду міністра.

Жуков і Василевський — родичі. Син Василевського Юрій одружений на Ері Жуковій. Але відбувається щось дивне.

Березень 1956 року — Василевський і Жуков їдуть у машині.

Жуков: «Чи не думаєш ти, Сашку, що тобі потрібно зайнятися історією війни?»

Василевський: «Як це розуміти? Так розуміти, що настав час іти?»

Жуков: «Так. Було обговорення цього питання, і Хрущов наполягає на твоєму виході у відставку».

Діалог цей опубліковано в журналі «Знамя» (1988. — № 5 — С. 95).

Привертає увагу підла поведінка Жукова.

До маршала Василевського ні в кого претензій не було. Придертися немає до чого. Це один з найталановитіших полководців XX століття.

Жуков грубо натякає Василевському, щоб той добровільно пішов із посади. При цьому Жуков валить на Хрущова: «Не моя ініціатива — Хрущов наполягає».

Але якщо «наполягає Хрущов», то чому Жуков виконує роль хрущовського холуя? Чому капризи пана передає своєму бойовому товаришу?

Якщо «наполягає Хрущов», то нехай сам про це Василевському і скаже. А Міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Жуков має стати на захист давнього бойового товари-ша: з якого дива, Микито Сергійовичу, Василевському йти? Чи є в нас полководці рівня Василевського за талантом і досвідом?

Але чомусь на зміщенні «наполягає Хрущов», але фактично Василевського з Радянської Армії витісняє Жуков.

Олександр Михайлович Василевський не став сперечатися, написав рапорт і пішов.

Навіть дверима не грюкнув.

Розділ 26

1

Тим часом Радянський Союз дедалі глибше занурювався в трясовину перманентної економічної кризи.

А чому?

А тому, що в нас був соціалізм. Приватну власність на засоби виробництва було ліквідовано. Усі засоби виробництва перейшли до народних рук.

Проте весь народ не може управляти промисловістю, транспортом, сільським господарством, наукою, тому економікою управляла держава.

Для ефективного управління треба знати, що слід робити кожному міністерству, кожному головному управлінню, конструкторському бюро, заводу, руднику, колгоспу.

Для того щоб управляти економікою на науковій основі, було створено Центральне статистичне управління (ЦСУ). Його завдання — зібрати всі відомості про те, що в нас є і чого нам бракує.

На підставі зібраних відомостей Державний плановий комітет Ради Міністрів СРСР (Держплан) давав вказівки, що, коли, кому й у яких кількостях треба виробляти. Держпланом у всі часи керували вожді дуже високого рангу — члени ЦК, кандидати в члени Політбюро ЦК і навіть члени Політбюро ЦК. Серед них Куйбишев, Вознесенський, Сабуров, Косигін.

Для Держплану було збудовано монументальну будівлю, у якій зараз розміщується Державна Дума Російської Федерації. Держплан мав не тільки планувальні, а й контрольні функції, не лише давав вказівки, а й перевіряв виконання. Держплану підпорядковувалося безліч державних комітетів і планових інститутів.

У капіталістів — анархія виробництва.

У нас — науковий підхід.

Та в них чомусь усе було, а в нас — тотальний брак усього.

2

Відмінність в організації виробництва розглянемо на простому прикладі.

Капіталіст, припустімо, виробляє дерев’яні ящики. Приходить до магазину Його Величність Споживач і вирішує: брати чи не брати.

Між виробником і споживачем — прямий зв’язок. Споживач щодня, щогодини та щохвилини контролює асортимент, якість і встановлює ціни: цей ящик зроблено погано, цей занадто дорогий, цей не підходить за розміром. Виробник змушений миттєво реагувати, догоджаючи споживачеві. Вилітає в трубу той виробник, який помилився, який не вловив капризу споживача, не догодив йому асортиментом, ціною чи якістю. Виживає тільки той, хто зумів угадати бажання споживача вчасно, якісно і за найменшою ціною його бажання задовольнити.

Це є гонитва за готівкою, капіталістична конкуренція, анархія виробництва. Це огидно.

А в нас — усе організовано за наукою.

Візьмімо ті самі дерев’яні ящики. ЦСУ зібрало всі необхідні відомості по країні, передало їх до Держплану. Держплан постановив виробити стільки-то мільйонів ящиків. Відповідне міністерство отримало вказівку розподілити його між головними управліннями й заводами. Промисловість вказівку виконує — продукує мільйони ящиків мінімального розміру. Так якнайшвидше виконується вказівка планових і контрольних органів. Так заощаджується матеріал і праця робітників.

Проблема в тому, що такі ящики нікому не потрібні.

І тоді Держплан віддає наказ виробляти не стільки-то мільйонів ящиків, а ящики загальним обсягом стільки-то мільйонів кубометрів. Чудово! Промисловість починає виробляти ящики величезних розмірів. Так швидше за все виконується вказівка планових і контрольних органів.

Але й такі ящики нікому не потрібні.

І тоді Держплан віддає наказ виготовити ящики загальною вартістю на стільки-то мільйонів рублів. Чудово! Промисловість починає виробляти поліровані ящики з червоного та чорного дерева, з художнім розписом і срібними замочками. Випустили зовсім небагато і виконали план.

Але й такі ящики нікому не потрібні.

Ми можемо ставити завдання ще на безліч ладів, але результат буде таким самим: промисловість буде випускати не те, що потребує споживач.

Лише тому, що природний зв’язок між виробником і споживачем штучно розірвано.

Лише тому, що в соціалістичній державі виробник звітує не перед споживачем, а перед Держпланом.

У нормальному цивілізованому суспільстві споживач є контролером ціни, асортименту та якості. У соціалістичному суспільстві контролюють чиновники. Контролюють погано. Не тому, що погані люди, а тому, що ніхто краще за споживача асортимент, ціну, кількість і якість продукції контролювати не здатний.

3

Товариші з Держплану змушені давати вказівки промисловості про те, скільки треба виробити ящиків, якого розміру, з якого матеріалу, за якою ціною, скільки в той ящик убити цвяхів, коли, куди і скільки цих ящиків відправити.

Але як Держплан може знати, скільки і яких ящиків буде потрібно в наступній п’ятирічці? Не міг він цього знати й не знав.

Тому ліпив буряки навздогад.

Тому промисловість випускала те, що їй було вигідно для звіту. Запланували випустити тисячу тонн гірчиці — і промисловість випускала її в п’ятилітрових банках, рапортуючи про дострокове виконання. Одну п’ятилітрову куди простіше випустити, ніж 50 стограмових.

Гірчиця і ящик — найпростіші приклади, однак Держплан мав визначити на п’ять років уперед СОТНІ МІЛЬЙОНІВ показників на мільйони виробів промисловості: від крейсерів до кінських підков, від атомних реакторів до собачих нашийни-ків, від космічних кораблів до носовичків, від унікальних гідротурбін до наперстків, від кулеметних набоїв