Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни"

Я казав: «Що вам розповідати?» Вони запитували про друзів, напарників. А я пояснював, що тут сам. Я розумів, що для мене це дорога в один бік, і говорив, чим займався — я ж людей не вбивав.

Вони мені говорили, що завезуть мене в батальйон «Мотороли», а вони його там дуже люблять і всі там нетрадиційної орієнтації, тому вони мене зґвалтують і я стану таким самим.

Потім я стояв з кульком на голові — ходити можна було й до туалету, а сідати ні. У мене були поламані ребра, я ходив, як орангутанг. Але все одно змушували мити підлогу. Три місяці не виходив на вулицю. Коли вийшов, мене знудило, голова крутилася від свіжого повітря.

Вони доводили до такого стану, що я просив, щоб мене розстріляли. Але вони цього не робили, хоча проводили над нами експерименти — били, влаштовували «розгін демонстрантів» — виводили натовпом на вулицю, наче ми йдемо на мітинг за Україну, і налітали з кийками, забивали нас по асфальту та відпрацьовували, як вчиняти з демонстрантами, і всім вбити в голови, що мітингувати не можна. Ми потім по три дні відходили. Нам кидали гранати під вікнами, розстрілювали. У них було таке «тренування»: у випадку захоплення бази полонених розстріляти.

Найгірше для мене було, коли мені вставляли катетер в районі сонної артерії й пускали струм, який проходив ніби через серце. І легені ніби набухали, я не міг дихати, відключався. У задній прохід вставляли катетер і пускали струм — це в них була «класика».

Катували мене впродовж місяця, а били, напевно, протягом 6—8 місяців. Я вже потім запитав у них: «Навіщо ви мене весь час били», а вони кажуть: «Вы думаете, нам интересно бить, нам сказали бить, мы и бъем». Напевно, більше для розваги. Бити головою об стінку в них називалося «вежливые люди шевелят головой».

Нас змушували й один одного бити. Але коли Ігор Кулішмене вдарив, то я розумів, що він це зробив тому, що інакше б били його, до того ж значно сильніше. Він бив, але не сильно, для видимості. У мене немає образи на нього, ми майже друзі.

Якось я розповів у камері, що можна приручити синичку. Якщо давати їй сало, згодом вона навчиться і прилітатиме постійно. Нічого ж поганого — синичка, хоч якась радість. Мене за це побили, пів голови було синього кольору, і відправили в «стакан». І разом зі мною побили за історію про синичку Ігоря Куліша, Олексія Голікова і Віктора Голомозюка.

Я для себе зробив висновок, що фізично слабший, ніж морально. Зрозумів, що не зламаюся, але фізично можу загинути.

Зведення новин

За минулу добу внаслідок бойових дій двоє українських військових загинули та двоє отримали поранення. Про це повідомив речник Міноборони з питань АТО Андрій Лисенко.

«З огляду на агресивні дії окупантів розведення сил і засобів у Станиці Луганській наразі є неможливим», — сказав Лисенко.

Через Свердловськ у напрямку м. Краснодон доставлено два танки. У Ровеньки — 7 цистерн з пальним. Через район Савур-Могили у напрямку м.Торез проїхало 10 танків, 2 САУ «Гвоздика».

Про це повідомив речник Міноборони з питань АТО Андрій Лисенко з посиланням на дані української розвідки.

13 листопада 2016 року

Зведення новин

За минулу добу внаслідок бойових дій жоден український військовий не загинув, четверо отримали поранення.

Про це повідомив речник Міноборони з питань АТО Олександр Мотузяник. Крім того, за його словами, одна цивільна особа загинула під час обстрілу бойовиками селища Тоненьке під Авдіївкою на Донецькому напрямку.

14 листопада 2016 року

Зведення новин

За минулу добу внаслідок бойових дій загиблих у лавах українських військ немає, один боєць отримав поранення в авдіївській промзоні внаслідок ворожих обстрілів.

Про це повідомив речник Міністерства оборони з питань АТО.

Бойовики понад годину вели вогонь по контрольному посту «Мар’їнка», що на дорожньому коридорі «Донецьк – Курахове».

Повідомляє Державна прикордонна служба.

15 листопада 2016 року

За минулу добу внаслідок бойових дій загиблих українських військових немає, разом з тим 6 наших бійців були поранені внаслідок ворожого обстрілу в Авдіївці.

Про це повідомив речник Міністерства оборони з питань АТО Олександр Мотузяник.

16 листопада 2016 року

Внаслідок бойових дій за минулу добу жоден український військовий не загинув, але два воїна отримали поранення».

Про це повідомив речник Міністерства оборони з питань АТО Андрій Лисенко.

17 листопада 2016 року

Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»

ВІКТОРІЯ ВОРОНІНА (1995 р. н.), цивільна, мешканка м. Луганськ.

Я була учасницею ультрас-групи «Чорно-білі». І, звісно, ми мали проукраїнську позицію. Я дуже боляче сприймала події, які почали відбуватися в Луганську з лютого 2014 року. Відтоді місто для мене кардинально змінилося.

Одним із важких моментів для міста стала проукраїнська акція в березні до Дня народження Тараса Шевченка. Тоді на мирний мітинг напали. З українського боку були жінки, вагітні, літні люди, а проросійський натовп змітав всіх, кого бачив перед собою. До того ж їхня чисельність значно переважала над проукраїнським мітингом.

У проросійських мітингах дуже помітним було те, що складалися вони здебільшого з немісцевих. Для тих, хто народився і виріс в Луганську, як я, чітко кидалися в очі і поведінка, і особливості вимови тих людей, які приїхали в місто.

Те, що буде війна й швидко це не минеться, стало зрозуміло, мабуть, у день, коли обстріляли обладміністрацію в Луганську. Спочатку було захоплення військової частини, на території міста. Близько п’ятої ранку було дуже-дуже голосно, тоді була залучена авіація, і це стало тим моментом, після якого вже було ясно — вже інакше, мирно, точно не вирішиться ніяк.

Виїхати з Луганська в мене не було змоги. У 2015 році я перевелася на навчання до Сєвєродонецька, тому стабільно, кілька разів на місяць, виїжджала на українську територію. Потім доводилось повертатися в Луганськ. І ці два міста були дуже контрастними.

Я не помічала, щоб за мною стежили, але, гадаю, що вистачало моєї проукраїнської позиції, про яку знали й ті знайомі, які у